Озоновий шар руйнується не тільки над Антарктидою, але й над Арктикою – над островом Шпіцберген та землею Франца-Йосипа, над Північною Африкою, тимчасове його зменшення спостерігається в різних регіонах планети.

Вчені всього світу намагаються звернути увагу урядів і громадськості на проблему захисту озонового шару Землі. Вони довели не тільки шкідливість для озонового шару фреону і твердого ракетного палива, але й домоглися заборони деяких шкідливих для озону технологій.

81 країна світу прийняла “Гельсінську декларацію про захист озонового шару”. Учасники конференції погодилися повністю припинити виробництво фреонів та інших хлорних сполук до 2000р., надати допомогу країнам, що розвиваються, для впровадження безпечних для озонового шару технологій.

Країнами, які брали участь в Віденській конвенції і підписанні Монреальського протоколу прийняли на себе зобов’язання:

захищати здоров’я людини і навколишнє середовище від несприятливих наслідків, які є або можуть бути результатом людської діяльності, що змінюють чи здатні змінити стан озонового шару.

брати участь в систематичних спостереженнях, дослідженням та обмінних інформацією для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар.

розробляти законодавчі або адміністративні заходи та співробітничати у погодженні відповідних програмних заходах для контролю, обмеження, скорочення чи запобігання діяльності людини, якщо ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару.

3.2 У червні 1992р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 держав, у тому числі й Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК ООН). Вона набула чинності 21 березня 1994р., через 90 днів після отримання офіційного повідомлення від 50-ї держави, яка ратифікувала Конвенцію. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996р. і, згідно з процедурами ООН, є її Стороною з 11 серпня 1997р.

до початку ХХІ століття Конвенцію ратифікували 189 країни. В цілому у переговорному процесі щодо виконання Конвенції беруть участь або спостерігають за ним 196 країн.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату є визнанням спільного занепокоєння людства про глобальний характер змін клімату, що вимагає максимально широкого міжнародного співробітництва й участі всіх країн у діяльності з ефективного міжнародного реагування на зміну клімату та пом’якшення наслідків, такого процесу. При цьому слід враховувати принцип спільної, але диференційованої відповідальності та реальних соціально-економічних можливостей країни. Цей принцип червоною ниткою проходить через весь текст Конвенції, встановлюючи різний об’єм зобов’язань і пільг для розвинутих країн та країн, які розвиваються, оскільки розвинуті країни відповідають за 80% викидів парникових газів.

Всі сторони Конвенції поділяються на: сторони, які є розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою (включені до Додатку І); сторони, які є розвинутими країнами (включені до Додатку ІІ); сторони, які не включені у додатки і є країнами, що розвиваються.

Відповідно до Конвенції, Сторони, які є розвинутими країнами, повинні відігравати головну роль у боротьбі зі зміною клімату та її негативними наслідками, надаючи фінансову допомогу Сторонам – країнам, що розвиваються, для покриття усіх витрат, котрі виникають при виконанні Конвенції та адаптації до негативних наслідків. Повною мірою має враховуватися той факт, що соціальний розвиток і подолання зубожіння – домінуючі пріоритети країн, що розвиваються.

Сторони, які є розвинутими країнами, мають здійснювати практичні кроки для заохочення і фінансування передачі новітніх екологічних безпечних технологій та “ноу-хау”; вони мусять підтримувати розвиток і зміцнення національного потенціалу країн, що розвиваються чи здійснюють процес переходу до ринкової економіки. Зміцнення потенціалу – це процес, спрямований на розробку, зміцнення та вдосконалення існуючих наукових і технічних навиків, можливостей та інститутів в країнах, не включених у Додатки І та ІІ – з метою оцінки, адаптації, забезпечення функціонування і розробки екологічно безпечних технологій (ЕБТ) та ноу-хау.

На 7-й сесії Конференції Сторін було прийнято рішення створити міжнародний кадастр і координаційно-інформаційний центр з питань передачі технологій. Всі Сторони, а особливо ті, що є країнами, які розвиваються, або країнами з перехідною економікою, закликані вдосконалювати стимулюючі умови для передачі ЕБТ шляхом усунення бар’єрів, зміцнення правового регулювання в галузі охорони довкілля, забезпечення справедливої торгової політики, використання податкових пільг, охорону інтелектуальної власності, транспарентність затвердження експорту та податкові пільги для передачі ЕБП, включати передачу ЕБП у свою національну політику, в тому числі в галузі охорони довкілля, наукових досліджень і розробок.

Були вирішено створити міжурядову групу наукових і технічних експертів з передачі технологій, які обираються Конференцією Сторін.

Сторонам Конвенції необхідно вживати попереджувальні заходи з метою прогнозування, запобігання чи зведення до мінімуму причин зміни клімату і пом’якшення його негативних наслідків.

Зобов’язання Сторін у Конвенції розглядаються в контексті концепції сталого розвитку. Оскільки Сторони мають право на сталий розвиток і повинні йому сприяти, їх політика і заходи в галузі захисту клімату від антропогенних змін мають відповідати конкретним умовам кожної зі Сторін і бути інтегрованими у національні концепції сталого розвитку чи програми економічного розвитку.

Відповідно до ст. 8 Конвенції Сторони зобов’язані розробляти, періодично поновлювати, публікувати та надавати Конференції Сторін національні кадастри антропогенних викидів із джерел і адсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом від 16 вересня 1987р. При цьому вони використовують порівняльні методології, узгоджені