Оскільки питання зміни клімату є складним і міждисциплінарним, Конвенцією передбачено створення допоміжного органу для консультування з наукових, і технічних аспектів (ст.9). Цей орган був створений у 1988р. Всесвітньою метеорологічною організацією спільно з Програмою ООН з навколишнього середовища. Він складається із компетентних (у питаннях зміни клімату) представників урядів. Даний орган оцінює стан наукових знань у цій галузі, проводить наукову оцінку впливу заходів, які вживаються для реалізації Конвенції; виявляє нові, ефективні і найсучасніші технології та вносить рекомендації щодо їх розробки, впровадження й передачі; дає відповіді на наукові, технічні й методологічні питання, поставлені Конференцією Сторін та її допоміжними органами.

На 12-му пленарному засіданні цього органу його Головуючий Роберт Вотсон повідомив про ключові висновки, що містяться у третій доповіді “Про зміну клімату”. Зокрема про те, що у відповідності з усіма сценаріями на майбутнє сторіччя, прогнозується подальше підвищення рівнів двоокису вуглецю, екстремальніші погодні умови, підвищення рівня моря та збільшення впливу на продуктивність сільського господарства. Він зазначив, що сьогодні існують економічно ефективні технології, які дозволять скоротити викид парникових газів, при чому витрати країн на вирішення проблем, пов’язаних зі зміною клімату, складуть 0,2 – 2% від внутрішнього валового продукту (ВВП), а у випадку міжнародного співробітництва – навіть менше. Ця доповідь було представлено на 7-й сесії Конференції Сторін.

Конвенцією передбачено створення допоміжного органу з здійснення, який складається із представників урядів, котрі є експертами у питаннях, пов’язаних зі зміною клімату (ст. 10). Цей орган допомагає Конференції Сторін в оцінюванні й огляді ефективного здійснення Конвенції.

З метою дієвої реалізації Конвенції та надання фінансових ресурсів безоплатно або на пільгових умовах, в тому числі для передачі технологій, створений фінансовий механізм (ст. 11), який підзвітний Конференції Сторін і функціонує під її керівництвом. Конференція Сторін визначає його політику, програмні пріоритети та критерії відбору. Фінансовий механізм передбачає справедливу та збалансовану представленість Сторін і приймає рішення відкрито й прозоро. Він регулярно звітується Конференції Сторін про свої фінансові операції.

3.3 Кількісні зобов’язання з обмеження та скорочення викидів парникових газів були визначені у Кіотському протоколі, який було узгоджено на третій сесії Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (грудень 1997р., Кіото, Японія).

Згідно із Статтею 3 п. 1 Кіотського протоколу розвинуті країни, до яких у відповідності з економічними показниками 1990 року належить і Україна, повинні з 2008 по 2012 роки знизити принаймні на 5% порівняно з 1990 роком загальні викиди шести газів, які спричиняють парниковий ефект. Для забезпечення досягнення цієї мети були узгоджені диференційовані кількісні зобов’язання щодо скорочення або обмеження викидів.

Таким чином, Україна, Росія, Нова Зеландія мають стабілізувати викиди на рівні 1990 року, Норвегія може їх збільшити на 1%, Австралія – на 8%. Офіційні дані Секретаріату Рамкової конвенції ООН про зміну клімату свідчать, що США, Японія та інші розвинуті країни повинні скоротити протягом 2008 – 2012 р.р. свої фактичні викиди більш ніж на 20 – 25%.

Кіотський протокол передбачає запровадження ряду механізмів, відомих як гнучкі механізми. Торгівля квотами на викиди, спільне впровадження (СВ) та механізм чистого розвитку (МЧР) сприятимуть досягненню кінцевої мети Конвенції.

Спільне впровадження (Стаття 6 Кіотського протоколу) передбачає здійснення викидів парникових газів або збільшення абсорбції поглиначами у будь-якому секторі економіки, розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою, які мають кількісні показники скорочення або обмеження викидів.

Механізм чистого розвитку (Стаття 12 Кіотського протоколу) передбачає виконання розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою проектів, спрямованих на скорочення викидів або збільшення поглинання парникових газів та сприяння сталому розвитку в країнах, що розвиваються.

Торгівля квотами на викиди (Стаття 17 Кіотського протоколу) здійснюється тільки розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою і передбачає можливість передачі/отримання частини визначеного обсягу викидів.

Згідно із Статтями 5, 7, 8 Кіотського протоколу, Сторони, які є розвинутими країнами або країнами з перехідною економікою, повинні виконувати вимоги щодо звітності та перевірки виконання зобов’язань, а також щодо створення національних систем та використання методологій підготовки інвентаризації викидів парникових газів.

Крім того, Стаття 18 Кіотського протоколу передбачає запровадження ефективних процедур та механізмів для визначення випадків невідповідності зобов’язаннями і реагуваннями на такі випадки. Міжнародна система забезпечення відповідності має передбачати заходи, які вживатимуться у випадках невідповідності прийнятим зобов’язанням.

Україна підписала Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату 15 березня 1999р., 04. 02. 2004р. ратифікувала його.

Активний переговорний процес щодо умов запровадження Кіотського протоколу розпочався під час Четвертої сесії Конференції Сторін, яка відбулася у 1998р. у Буенос-Айресі. Було прийнято так званий “Буенос-Айреський план дій”, що передбачав, перш за все, досягнення згоди щодо практичних деталей впровадження Кіотського протоколу та ефективного здійснення положень Конвенції, включаючи розробку та узгодження на міжнародному рівні норм, правил і процедур запровадження гнучких механізмів, правил і процедур забезпечення дотримання зобов’язань відповідно до вимог Кіотського протоколу, включаючи заходи стосовно покарання або примусу.

Протягом часу від Четвертої до Шостої сесії Конференції Сторін було виконано величезний обсяг підготовчої роботи, проведені численні міжнародні переговори, проте не вдалося зблизити позиції окремих країн та груп країн. Саме на останній Конференції Сторін передбачалося завершити процес виконання Буенос-Айреського плану дій. Шоста сесія Конференції Сторін повинна була узгодити низку ключових питань, включаючи норми та правила реалізації гнучких механізмів; облік поглинання та утримання вуглецю (стоки) внаслідок змін у лісовому господарстві та землекористуванні; створення потенціалу у країнах, що