Проте досягти політичного рішення з ключових проблем Кіотського протоколу та ефективної імплементації Конвенції не вдалося у зв’язку з суттєвими розходженнями позицій різних груп країн.

Європейський Союз має орієнтацію на досягнення екологічної мети Конвенції переважно за рахунок внутрішніх заходів з обмеженим застосуванням ринкових гнучких механізмів.

Країни ОПЕК потребують гарантій щодо відшкодування недоотриманих прибутків від продажу нафти внаслідок скорочення споживання палива, що власне і призводить до зменшення викидів парникових газів.

Країни з перехідною економікою мають різні позиції, залежно від того, до якої більш впливової групи вони намагаються приєднатися, або не мають чітко визначених позицій.

Оцінюючи результати шостої Конференції Сторін та ефективність загальносвітового переговорного процесу, можна зробити висновок щодо наявності проблем з ратифікацією Кіотського протоколу. Проте Рамкова конвенція ООН про зміну клімату є чинною і вимагає сумлінного виконання взятих зобов’язань. Практично немає сумнівів, що буде продовжено та удосконалено пілотну фазу діяльності, що впроваджується спільно, в рамках Конвенції.

Країни з перехідною економікою можуть отримати значні фінансові ресурси для дотримання своїх зобов’язань та досягнення сталого розвитку від індустріально розвинених країн, де вартість заходів щодо зниження викидів парникових газів істотно вища. Україна в умовах структурної перебудови економіки має унікальну можливість надбання досвіду участі в принципово новому сегменті світового ринку, а також залучення додаткових фінансових і матеріально-технічних ресурсів для підйому економіки.

4. Інвентаризація викидів парникових газів за 1990 – 1998рр., а також прогнози макроекономічних показників та оцінки викидів СО2 на період до 2010 року показують, що Україна протягом першого періоду дії зобов’язань за Кіотським протоколом (2008 – 2012рр.) буде без додаткових витрат дотримуватися кількісних обмежень. Крім того, Україна буде мати значний потенціал для участі у міжнародному процесі торгівлі квотами на викиди парникових газів, оскільки не досягне рівня виробництва 1990 року. Отже, є можливість залучити зовнішні фінансові ресурси до розвитку економіки в обмін на певні квоти.

Україна зробила перші кроки, спрямовані на виконання зобов’язань щодо надання інформації відповідно до Статей 4.1 та 12.1 Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. На початку 1998 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України було організовано підготовку та надання Секретаріату Конвенції Першого національного повідомлення України з питань зміни клімату.

У 1999 р. активно розвивалося міжнародне співробітництво з питань зміни клімату, в результаті якого:

28 січня підписано Меморандум між урядом України та Урядом Канади про співробітництво з питань зміни клімату;

8 грудня підписано Меморандум про наміри між урядом України та Урядом США про співробітництво з питань зміни клімату;

Україна зайняла місце важливого партнера у міжнародному переговорному процесі з питань зміни клімату.

Кіотський протокол передбачає чотири гнучких механізмів:

торгівля квотами на викиди парникових газів;

спільне впровадження заходів щодо зниження викидів парникових газів;

механізм чистого розвитку;

“бульбашковий механізм”.

Відповідно до “бульбашкового механізму” Сторони мають можливість спільно забезпечити скорочення сукупних викидів парникових газів.

На Шостій конференції сторін Конвенції одним з головних питань були керівні принципи щодо Статей 5, 7, 8 Кіотського протоколу, які визначають вимоги щодо звітності та перевірки виконання зобов’язань розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою, а також національних систем та методологій оцінки викидів парникових газів.

Стаття 5 вимагає наявності не пізніше ніж у 2007 р. національної системи оцінки викидів з джерел та абсорбції поглиначами парникових газів та використання методологій, узгоджених на міжнародному рівні.

Стаття 7 вимагає від розвинутих країн і країн з перехідною економікою щорічно надавати дані інвентаризації викидів та поглинання парникових газів та на періодичній основі надавати національні повідомлення, а також додаткову інформацію, яка має підтверджувати відповідність зобов’язанням.

Стаття 8 передбачає перевірку групою експертів даних інвентаризацій та національних повідомлень.

Прогнози розвитку економіки України свідчать, що Україна може стати потенційним продавцем квот на викиди парникових газів, оскільки найближчими роками не досягне рівня виробництва 1990 року, базового року згідно з Кіотським протоколом. Є можливість залучити значні фінансові ресурси і сприяти впровадженню сучасних технологій, передусім в паливно-енергетичному комплексі і промисловості, які є головними джерелами викидів парникових газів в Україні і мають найбільший потенціал скорочення викидів.

Незнаважаючи на очевидну доцільність торгівлі квотами на викиди, за умов набуття чинності Кіотським протоколом, існують проблеми створення необхідної національної інфраструктури. Вона має включати:

систему звітності і контролю виконання зобов’язань;

національну систему оцінки антропогенних викидів і поглинання парникових газів;

систему відстеження і реєстрації трансакції.

В Україні формування політики з питань зміни клімату має здійснювати Міжвідомча комісія із забезпеченням виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Комісія повинна була б взяти на себе організацію участі України в ранній торгівлі квотами на викиди парникових газів. Уповноважена організація, не обов’язково урядова, повинна відповідати за підготовку і підписання контрактів з покупцями (інвесторами), отримання коштів за цими контрактами, забезпечувати реєстрацію продажу квот і регулярну звітність перед Міжвідомчою комісією.

На першому етапі буде винятково важливим створення механізму розподілу отриманих коштів. Фінансові ресурси повинні знову реінвестуватися головним чином у проекти із зменшення викидів парникових газів і, частково, використовуватися для розвитку системи звітності, моніторингу, верифікації і реєстрації.

Кожний проект, який планується здійснити по схемі реінвестування, має розглядатися і затверджуватися Міжвідомчою комісією. Процес реінвестування може забезпечити постійне поповнення фонду квот і залучення нових інвестицій. Очевидні труднощі пов’язанні із