Наявність національної системи звітності є однією з ключових умов участі України в торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Спільне впровадження – це форма співпраці між двома або більше Сторонами Конвенції для спільного виконання заходів зі зменшенням обсягів викидів парникових газів.

Розвинуті країни мають бути лідерами у зменшенні викидів парникових газів на глобальному рівні. Політико-аналітичний аналіз свідчить, що міжнародна співпраця по зменшенню викидів може стати більш ефективним шляхом виконання Конвенції, ніж обмеження заходів національними кордонами.

Спільне впровадження буде вигідним як для країн з перехідною економікою, так і для розвинутих країн і допоможе вирішити проблеми навколишнього середовища у глобальних масштабах. Країни з перехідною економікою потерпають від нестачі фінансових ресурсів, яка ускладнена кризовим станом економіки і обмеженим доступом до міжнародних ринків капіталів. Цей фактор разом з невизначеністю механізмів та інституційних заходів обмежує розвиток даних країн.

В Україні поки що немає органу, який би розглядав та ухвалював проекти зі зниження викидів. Не розроблені національні критерії оцінки таких країн:

Діяльність, що впроваджується спільно, у пілотній фазі потребує попереднього узгодження та схвалення урядами сторін, що приймають участь у цій діяльності.

Діяльність, що впроваджується спільно, повинна приносити реальні довгострокові результати щодо пом’якшення впливу на зміну клімату, які не могли б бути отримані іншим шляхом.

Фінансування діяльності, що впроваджується спільно, буде додатковим до фінансових зобов’язань Сторін, які є розвинутими країнами.

Для проектів спільного впровадження окрім стандартних етапів розробки, притаманних інвестиційним проектам, необхідно передбачити додаткові процедури, такі як розрахунок та реєстрація, моніторинг, оцінка, звітність, верифікація і сертифікація зниження викидів парникових газів. При цьому розрахунок та реєстрація повинні проводитися на етапі розробки проекту, звітність – на усіх проектних стадіях, а інші процедури – на стадіях впровадження проекту.

Україні, починаючи з урядових структур і закінчуючи технічними спеціалістами, варто ознайомитися з міжнародною практикою, розробити та затвердити національні підходи до виконання проектів зі зниження викидів парникових газів. Це дасть можливість реалізувати величезний потенціал і отримати інвестиції у проекти спільного впровадження.

4.1 На сьогодні терміни „зміна клімату” чи „парникові гази” можна знайти лише у декількох законодавчих актах України, що віднесені до атмосфероповітряного законодавства. Проте, ця проблема є набагато ширшою і для її вирішення на законодавчому рівні слід підходити комплексно, враховуючи всі фактори негативного впливу на клімат, можливості абсорбції парникових газів, організаційні, фінансові та інші аспекти. Аналізуючи міжнародно-правові норми та діюче українське законодавство можна визначити наступні напрями вдосконалення останнього з питань запобігання негативним змінам клімату.

Вдосконалення правових основ управління в сфері зміни клімату.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 1999р. була створена Міжвідомча комісія із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Цей крок сприятиме ефективності здійснення управління щодо стабілізації викидів парникових газів в атмосферу. Однак, проблеми в координації та розподілі функцій з цього предмету в системі органів управління залишилися.

На сьогодні у складі Міністерства екології та природних ресурсів було організовано Департамент зі зміни клімату. Саме на нього доцільно покласти функції здійснення координації між вищезгаданими міністерствами та відомствам.

Визначення компетенції органів місцевого самоврядування з питань зміни клімату.

Певна активність з приводу стабілізації викидів парникових газів відбувається на рівні загальнонаціональних міністерств та відомств. Органи місцевого самоврядування до цих процесів не залучені.

Розробка окремого розділу „Про зміну клімату” в Законі України „Про охорону атмосферного повітря”.

Відносини з приводу негативного впливу на клімат майже не врегульований в атмосфероповітряному законодавстві України. Ст. 18 (ч.2) Закону України „Про охорону атмосферного повітря” вказує: що „підприємства, установи і організації відповідно до міжнародних угод зобов’язані скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво і використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також скорочувати викиди діоксиду вуглецю та інших речовин, накопичення яких у атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату”.

18 лютого 1999р. прийнятий Закон України „Про гідрометеорологічну діяльність”, який визначає її основні принципи, напрями, систему.

Тепер назріла необхідність у закріпленні системи норм, пов’язаних із зміною клімату у єдиному блоці. Таким може бути окремий розділ Закону України „Про охорону атмосферного повітря”.

Вдосконалення системи моніторингу в сфері охорони атмосферного повітря.

На сьогодні такий моніторинг проводиться відповідно до Законів України „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про охорону атмосферного повітря”, та „Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999р. Проте, парникові гази, про які йдеться в Кіотському протоколі, не є об’єктом спостереження згідно з вищевказаним Порядком. Необхідним є їх внесення до списку забруднюючих речовин за якими проводиться моніторинг.

Удосконалення системи відповідальності за порушення вимог щодо недопущення несприятливої зміни клімату.

Внесення зміни в галузеві закони: в Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, Кодекс України про адміністративні правопорушення та в Кримінальний кодекс.

4.2 Проект стає проектом спільного впровадження, коли країна, де він впроваджується, схвалює такий проект. Схвалення потребує прийняття певних стандартів, які звичайно відображаються у критеріях оцінки проектів.

Країни, що виступають „інвесторами”, та міжнародні фінансові установи, які прийняли на себе зобов’язання інвестувати проекти зі зменшення викидів парникових газів, приймають рішення щодо інвестування на основі своїх власних критеріїв.

В цілому можна розглядати три групи критеріїв:

1) критерії, які схвалені Конференцією Сторін Конвенції (базові критерії),

2) критерії кожної окремої Сторони Конвенції (як країн реципієнтів, так і країн-донорів),

3) критерії міжнародних фінансових установ.

Визнаючи складність проектів спільного впровадження, міністр охорони довкілля, природних ресурсів і лісового господарства