У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


і вільне роз-порядження робочою силою — зазвичай розглядали як фунда-ментальні, основоположні права особи та поєднували їх з пра-вами особистими (громадянськими). У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах ці права частіше назива-ють економічними і виділяють у відносно самостійну групу, яка є одного порядку з правами громадянськими (особистими), політичними.

Особливе місце серед економічних прав посідає право на приватну власність. У країнах Заходу, та й в Україні до жовтня 1917 р. (у конституційних документах гетьмана Павла Скоро-падського — у 1918 p.), це право розглядалося як одне з найпер-ших, основоположних прав людини, без якого неможливі гро-мадянське суспільство та індивідуальна свобода. У соціалістич-них державах із тоталітарним режимом це право взагалі відкидалося як свідчення класове обмеженого буржуазного під-ходу до прав людини.

Досвід тривалого існування усіх без винятку країн комуніс-тичної орієнтації показав, що заборона приватної власності є протиприродною і, у кінцевому рахунку, підриває мотивацію сумлінної, ініціативної праці, породжує масове соціальне утри-манство, безвідповідальність тощо. Людина, позбавлена умов для вияву підприємливості, потрапляє у тотальну залежність від влади, позбавляється усякої свободи та індивідуальності.

Водночас досвід історії свідчить про необхідність обмежен-ня права приватної власності, як і майже будь-якого іншого права. Потреби економічного розвитку, зростання демократич-ного руху народних мас призвели до істотних змін у самому трактуванні приватної власності, до її соціалізації, до чітко ви-раженої її соціальної функції, ставленні під контроль демокра-тичної держави.

У Конституції України закріплено, що кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре-зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право при-ватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і при-родні якості землі (ст. 41).

Конституція України проголосила право кожного на підпри-ємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42). Обмежена лише підприємницька діяльність депутатів, посадових і службо-вих осіб органів державної влади та органів місцевого самовря-дування. Фіксуючи право приватної власності, право підприєм-ницької діяльності та інші економічні права. Конституція Укра-їни підкреслює: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава за-безпечує ... соціальну спрямованість економіки».

Відповідно до Конституції України забезпечується не лише рівність усіх форм власності — державної, приватної, комуналь-ної, але й їх рівний юридичний захист.

Соціальні права — можливості (свободи) особи та громадяни-на вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використову-вати її самостійно або за трудовим договором, тобто право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гара-нтовані мінімальні розміри її оплати тощо), право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя та ін.

Право на працю чітко проводить межу між так званими пер-шим і другим поколіннями прав людини. До першого поколін-ня прав належать права особисті (громадянські), політичні та економічні, які трактуються у дусі ліберальних свобод. Вони носять характер переважно негативного права.

Протягом майже двох століть конституції демократичних дер-жав Заходу обмежувалися правами першого покоління. Життя показало недостатність такого підходу для створення кожній людині гідних умов існування, рівноправної участі в справах суспільства і держави.

У XX ст. під впливом робочого руху, соціалістичних (лівих і правих) партій, а також діяльності соціалістичних держав (у тому числі СРСР) було поставлене питання про поглиблення розуміння економічних прав, про соціальні та культурні права людини і гро-мадянина. Найважливіші з них були включені до Загальної дек-ларації прав людини і Міжнародного пакту про економічні, со-ціальні та культурні права. Стаття 11 Міжнародного пакту про-голосила, що має бути забезпечене право кожної людини на достатній рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє хар-чування, одяг і житло.

Соціальні, культурні і деякі економічні права, що розуміють-ся у позитивному значенні, визначають обов'язки держави забезпечити кожному нужденному мінімум засобів існування, со-ціальної заможності, тобто так звану соціальну безпеку, без якої неможливе підтримування людської гідності, нормальне задово-лення первинних потреб і духовного розвитку (у Конституції України — статті 43, 45, 46, 48 та ін.).

Культурні права — можливості (свободи) збереження та роз-витку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у пода-льшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досяг-нень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і худож-ню творчість (у Конституції України — статті 53, 54).

Екологічні права — можливості (свободи) користуватися при-родним середовищем як природним середовищем проживання. Це — права на сприятливе довкілля, охорону здоров'я від його не-сприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями, на природокористу-вання та ін. Екологічні права є спорідненими з правом на життя.

Специфіка екологічних прав полягає у тому, що основою їх здійснення є об'єктивно існуюча екологічна система — навко-лишнє природне середовище. При цьому деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності гро-мадян, незалежно від їхнього правового закріплення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єктивна необхідність і не потребують нормативно-правового оформлення.

Екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених дер-жавних органів, підприємств, установ і організацій вживати за-ходів, спрямованих на оздоровлення навколишнього природно-го середовища, запобігання і зниження шкідливих для людини і навколишнього середовища наслідків.

Рівень безпечного навколишнього середовища (чисте, спри-ятливе, нешкідливе) у разі спору встановлюється проведенням екологічної експертизи. Громадянин має право брати участь у проведенні суспільної екологічної експертизи, розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного сере-довища, раціонального використання природних ресурсів, в об-говоренні законопроектів, матеріалів з розміщення,


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12