До змісту поняття особистих прав і свобод входять також так звані свободи приватного життя — недоторканність житла, таємниця кореспон-денції, свобода вибору місця проживання, свобода пересування, права і свободи, пов'язані із шлюбним станом та сімейними відносинами тощо. Серед них слід виділити таємницю кореспонденції.

Однією з особливостей сучасної конституційної регламентації таємниці кореспонденції є те, що захистом забезпечуються не тільки окремі, дещо ста-тичні за формулюваннями права і свободи, що становлять зміст цього понят-тя (таємниця листування, телефонного зв'язку тощо), а й загальна свобода, визначена як свобода від посягань на інформацію приватного характеру. По-няття цієї свободи має свої відмінності в різних країнах, але практично всю-ди посяганням визнають не лише перехоплення відповідної інформації, а й неофіційне збирання інформації у так званих банках даних та її використан-ня проти волі і на шкоду інтересам особи, чиї права порушені.

Конституційні положення про свободу від посягань на інформацію приватного характеру конкретизуються відповідними законами. Більшість з них встановили право заінтересованої особи на ознайомлення з інфор-мацією, яка збирається та зберігається в державних органах. Це право та-кож проголошене в деяких новітніх конституціях. Визначаючи його безумовно прогресивний характер, слід вказати і на об'єктивну обмеженість, яка передусім зумовлена різними застереженнями, встановленими в зако-нодавстві. Ті ж закони, в яких проголошено право індивіда на ознайомлен-ня з інформацією, нерідко фактично заперечують його посиланнями на не-обхідність забезпечення функціонування державних органів, збереження державної таємниці тощо.

До цього слід додати, що свободи приватного життя є об'єктом постійних посягань з боку каральних органів. У боротьбі зі злочинністю технічне перехоплення інформації, зовнішнє спостереження або інші ви-ди подібної діяльності є звичайною поліцейською практикою, її основи встановлюються спеціальними законодавчими актами. Однак завжди існувала й існує проблема розмежування легальної та нелегальної прак-тики поліції, інших каральних органів, що безпосередньо зачіпає свобо-ди приватного життя. Нерідко розв'язанню цієї проблеми перешкоджа-ють самі законодавчі акти, невизначеність окремих положень яких доз-воляє припускатися різних тлумачень. Згадана проблема нерідко має не тільки юридичний, а й політичний характер.

Характеризуючи особисті права, необхідно також визначитися що-до права приватної власності, яке зарубіжні дослідники слушно відносять до вказаної категорії прав і свобод. Як зазначалося, у старих консти-туціях право на приватну власність проголошувалось як одне з природ-них прав людини, що має невідчужуваний характер. У цілому ж це пра-во слід сприймати не тільки як одне з прав особи, а й як своєрідну осно-ву, стрижень сукупності її прав і свобод, що визначає зміст останніх.

Політичні права — можливості (свободи) громадянина актив-но брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також гро-мадських організацій політичної спрямованості. Це — право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому чис-лі свобода преси, радіо, телебачення та ін. (у Конституції Украї-ни 1996 p. - статті 38, 39, 40 та ін.) Конституція України. – К., 1996..

Політичні права і свободи поєднанні з особистими правами і свободами вони утворюють так званий традиційний каталог прав і свобод. У різних формах та обсязі вони прого-лошуються практично в усіх конституціях. Для нормального розвитку політичного життя кожної країни найбільше значення мають свобода слова (свобода висловлення своїх думок), свобода друку, свобода зборів, мітингів та процесій, свобода асоціацій (право на утворення об'єднань), право петицій (звернень до державних органів), виборче право та деякі інші. Більшість з них може бути поділена на елементи, які також нерідко сприймаються як окремі права і свободи. Наприклад, поняття виборчого права охоплює пра-во обирати, бути обраним, право на участь у виборчій кампанії тощо. Сво-бода асоціацій передбачає право на утворення політичних партій, профспілок тощо.

Складний характер має також співвідношення між окремими політичними правами і свободами. Так, свобода слова — це і самостійне правове явище і елемент свободи друку або свободи зборів. Предметнішим є поняття свободи висловлення своїх думок, яке означає, що особа може вільно висловлювати думки у приватних бесідах і листуванні, на мітин-гах і зборах, через засоби масової інформації тощо.

Наведений перелік політичних прав і свобод не є вичерпним. Зокре-ма, аналіз новітніх конституцій дозволяє зробити висновок, що сюди може бути віднесене право на участь у вирішенні державних справ, право на са-моврядування, право на посаду на державній службі тощо. Визнання цих прав і свобод розширює сферу конституційного регулювання відповідних відносин, сприяє суспільним інтересам і інтересам окремої особи.

На особливу увагу заслуговує таке політичне право, як виборче. Наслідком реалізації його є формування таких ланок державного ме-ханізму, як парламент і нерідко глава держави. Як зазначалося, саме з наявністю в особи виборчого права звичайно пов'язують стан її громадян-ства. Однак у деяких країнах припускається можливість участі у голосу-ванні на місцевих і навіть загальних виборах іноземців.

Так, згідно зі ст. 26 Конституції Австрії, виборче право на основі встановленої за міждержавними угодами взаємності може бути надане осо-бам, які не є громадянами цієї держави. Існують і інші подібні приклади.

Саме ж виборче право як суб'єктивне право особи (громадянина) поділяється на активне і пасивне виборче право. Активне виборче право — це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах