У наш час в Україні, крім Конституції України, діє ряд зако-нів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (привати-зація, власність, підприємництво), у галузі політики (громадян-ство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.) Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998..

2. ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОСНОВНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ, ЕКОЛОГІЇ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ УМОВ

2.1. Соціально-економічні права громадян

Економічні права — можливості (свободи) людини і громадя-нина розпоряджатися предметами споживання і основними чин-никами господарської діяльності: власністю і працею, проявля-ти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Аж до середини XX ст. найважливіші з цих прав — право на приватну власність, підприємницьку діяльність і вільне роз-порядження робочою силою — зазвичай розглядали як фунда-ментальні, основоположні права особи та поєднували їх з пра-вами особистими (громадянськими). У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах ці права частіше назива-ють економічними і виділяють у відносно самостійну групу, яка є одного порядку з правами громадянськими (особистими), політичними.

Особливе місце серед економічних прав посідає право на приватну власність. У країнах Заходу, та й в Україні до жовтня 1917 р. (у конституційних документах гетьмана Павла Скоро-падського — у 1918 p.), це право розглядалося як одне з найпер-ших, основоположних прав людини, без якого неможливі гро-мадянське суспільство та індивідуальна свобода. У соціалістич-них державах із тоталітарним режимом це право взагалі відкидалося як свідчення класове обмеженого буржуазного під-ходу до прав людини.

Досвід тривалого існування усіх без винятку країн комуніс-тичної орієнтації показав, що заборона приватної власності є протиприродною і, у кінцевому рахунку, підриває мотивацію сумлінної, ініціативної праці, породжує масове соціальне утри-манство, безвідповідальність тощо. Людина, позбавлена умов для вияву підприємливості, потрапляє у тотальну залежність від влади, позбавляється усякої свободи та індивідуальності.

Водночас досвід історії свідчить про необхідність обмежен-ня права приватної власності, як і майже будь-якого іншого права. Потреби економічного розвитку, зростання демократич-ного руху народних мас призвели до істотних змін у самому трактуванні приватної власності, до її соціалізації, до чітко ви-раженої її соціальної функції, ставленні під контроль демокра-тичної держави.

Сьогодні мало хто наполягає на абсолютному характері при-ватної власності. У законодавстві ФРН, Франції, Італії та інших країн встановлюються допустимі межі приватної власності, го-вориться про її використання в інтересах суспільства. Введення такого роду обмежень аж ніяк не означає відкидання фундамен-тального характеру права приватної власності.

У Конституції України закріплено, що кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре-зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право при-ватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і при-родні якості землі (ст. 41).

Конституція України проголосила право кожного на підпри-ємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42). Обмежена лише підприємницька діяльність депутатів, посадових і службо-вих осіб органів державної влади та органів місцевого самовря-дування. Фіксуючи право приватної власності, право підприєм-ницької діяльності та інші економічні права. Конституція Укра-їни підкреслює: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава за-безпечуєсоціальну спрямованість економіки».

Відповідно до Конституції України забезпечується не лише рівність усіх форм власності — державної, приватної, комуналь-ної, але й їх рівний юридичний захист Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998..

Соціальні права — можливості (свободи) особи та громадяни-на вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використову-вати її самостійно або за трудовим договором, тобто право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гара-нтовані мінімальні розміри її оплати тощо), право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя та ін.

Право на працю чітко проводить межу між так званими пер-шим і другим поколіннями прав людини. До першого поколін-ня прав належать права особисті (громадянські), політичні та економічні, які трактуються у дусі ліберальних свобод. Вони носять характер переважно негативного права.

Протягом майже двох століть конституції демократичних дер-жав Заходу обмежувалися правами першого покоління. Життя показало недостатність такого підходу для створення кожній людині гідних умов існування, рівноправної участі в справах суспільства і держави.

У XX ст. під впливом робочого руху, соціалістичних (лівих і правих) партій, а також діяльності соціалістичних держав (у тому числі СРСР) було поставлене питання про поглиблення розуміння економічних прав, про соціальні та культурні права людини і гро-мадянина. Найважливіші з них були включені до Загальної дек-ларації прав людини і Міжнародного пакту про економічні, со-ціальні та культурні права. Стаття 11 Міжнародного пакту про-голосила, що має бути забезпечене право кожної людини на достатній рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє хар-чування, одяг і житло.

Соціальні, культурні і деякі економічні права, що розуміють-ся у позитивному значенні, визначають обов'язки держави забезпечити кожному нужденному мінімум засобів існування, со-ціальної заможності, тобто так звану соціальну безпеку, без якої неможливе підтримування людської гідності, нормальне задово-лення первинних потреб і духовного розвитку (у Конституції України — статті 43,