2.2. Культурні та екологічні права громадян

Культурні права — можливості (свободи) збереження та роз-витку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у пода-льшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досяг-нень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і худож-ню творчість (у Конституції України — статті 53, 54).

Екологічні права — можливості (свободи) користуватися при-родним середовищем як природним середовищем проживання. Це — права на сприятливе довкілля, охорону здоров'я від його не-сприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями, на природокористу-вання та ін. Екологічні права є спорідненими з правом на життя.

Специфіка екологічних прав полягає у тому, що основою їх здійснення є об'єктивно існуюча екологічна система — навко-лишнє природне середовище. При цьому деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності гро-мадян, незалежно від їхнього правового закріплення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єктивна необхідність і не потребують нормативно-правового оформлення.

Екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених дер-жавних органів, підприємств, установ і організацій вживати за-ходів, спрямованих на оздоровлення навколишнього природно-го середовища, запобігання і зниження шкідливих для людини і навколишнього середовища наслідків.

Рівень безпечного навколишнього середовища (чисте, спри-ятливе, нешкідливе) у разі спору встановлюється проведенням екологічної експертизи. Громадянин має право брати участь у проведенні суспільної екологічної експертизи, розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного сере-довища, раціонального використання природних ресурсів, в об-говоренні законопроектів, матеріалів з розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища.

Громадянин має право на одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров 'я населення. Кожному гаранту-ється право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Конституція України закріплює екологічні права громадян у ст. 50: «Кожний має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди».

3.СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ІНСТИТУТУ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

Проблема співвідношення міжнародно-правового та внутрішньо-державного регулювання виникає при зіткненні двох галузей права — конституційного й міжнародного. У процесі розв'язання цієї проблеми досліджується співвідношення міжнародних стандартів прав і свобод людини з нормами на-ціонального права, адже останні забезпечують дії міжнарод-них стандартів прав людини в конституційному праві.

Гносеологічною основою співвідношення права з цього питання є теорія, згідно з якою міжнародні стандарти пере-важають над нормами національного законодавства і мають бути інтегровані у внутрішньодержавні правові системи. Са-ме тому у ст. 9 Конституції України зазначається, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є ^частиною національного зако-нодавства України, тобто є частиною внутрішньодержавного права.

Таке становище характерне для посттоталітарних дер-жав, які для утвердження демократичного курсу приймають певні зобов'язання. І хоч у міжнародно-правовій доктрині до-мінує тенденція визнання примату міжнародного права над національним, проте конституційна практика деяких держав з різних причин не сприймає цю ідею і поряд з декларацією юридичної формули "міжнародне право — частина права країни", як і раніше, виходить з примату конституції щодо міжнародно-правових зобов'язань, у тому числі у сфері між-народних гуманітарних стандартів. Водночас у системі співвідношення законів, зокрема конституції та міжнародних до-говорів, діє, як правило, принцип: "lex pastarioris derogot leji prsori" (закон наступний акумулює закон попередній). Його ніхто не заперечує, у зв'язку з чим конституція, встановлюючи основи політико-правової системи держави, корес-пондує з міжнародним правом, яке базується на пошані до конституції.

Вже зазначалося, що згідно з Конституцією України на території України діють ратифіковані міжнародні договори. Але щоб вони справді діяли, недостатньо лише назвати їх частиною внутрішньодержавного права. Загальновизнані норми міжнародного права за своїм характером не є такими, що діють самі по собі, вони сприймаються правовою систе-мою не як норми-регулятори, а як норми-принципи. Єдиний шлях їх виконання — видання відповідного законодавчого акта, а не посилання на міжнародні норми права.

Звичайно, не можна не вказати на позитивні сторони конституційного закріплення відсильних норм. Така норма "прямо" зобов'язує державні органи використовувати між-народні норми у сфері прав людини, при цьому значно спро-щуються процес уніфікації, процедура приведення у відповід-ність норм національного і міжнародного права.

Як же діють та реалізуються міжнародні стандарти у на-ціональному праві? Дія права, як відомо, полягає у впливі на свідомість та волю людей, зрештою — в упорядкуванні суспільних відно-син шляхом визначення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників правовідносин. Реалізація права поля-гає у втіленні правових норм у практичну діяльність суб'єк-тів права (індивідуальних і колективних), у результаті чого складається низка заборон, юридичних обов'язків та юри-дичних прав. Дія норм права обмежена часовими, просторо-вими та предметно-суб'єктними межами.

Реалізація норми права — це завершальний етап право-вого регулювання. Норми права реалізуються у межах, в яких діють суб'єкти права. Тому слід розрізняти механізми Дії та механізми реалізації міжнародних і внутрішньодержав-них нормативно-правових актів, а також взаємопроникнення процесів дії та реалізації цих актів. Без процесу дії не може настати реалізація акта. Проте дія може не перейти в ту чи іншу форму реалізації норми права.

Реальне здійснення та захист основних прав людини кон-кретною особою забезпечується передусім юридичними ме-ханізмами, що діють у державі. Тобто правова національна система припускає безпосередню дію належним