відповідних процедурних норм та гарантій реалізації зазначених повно-важень Українського народу саме як суб'єкта права власності на землю та інші природні ре-сурси, що потребує відповідної невідкладної корекції у вищезазначених законах.
Конституційно-правова модель, реалізована в Земельному кодексі України, за якою земля є основним національним багатством, підкреслює її специфіку як об'єкта права власності, що належить до надбання нації, а отже, усього Українського народу; реальне присвоєння ко-рисних властивостей землі спрямоване, логічно, на задоволення загальнонародного, суспіль-ного інтересу, і в той же час - індивідуального інтересу кожної людини.
У принципі, це відповідає ідеям, зафіксованим у статті 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з яким природні ресурси України є власніс-тю Українського народу, що має право на володіння, використання та розпорядження при-родними багатствами.
2. Оптимальною юридичною формою реалізації повноваження користування землею Українським народом слід вважати право загального землекористування, яке, зокрема, га-рантується усім громадянам України відповідно до приписів частини 2 статті 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» для задоволення життєво необхід-них потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).
Земля - загальновизнана складова природних багатств України, і тому як об'єкт права власності Українського народу підлягає використанню відповідно до вимог Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», що випливає із змісту його другої статті. Зазначений Закон право розпорядження природними ресурсами від імені Українського наро-ду делегував виключно Верховній Раді України (ч. 4 ст. 4). Проте, відповідно до статті 73 Конституції України, виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України, а отже, юридичне фіксується організаційно-правова форма реаліза-ції повноваження розпорядження основним національним багатством власне безпосередньо Українським народом.
Верховна Рада України має право утворювати і ліквідувати райони, встановлювати і змінювати межі районів і міст, відносити населені пункти до категорії міст, найменовувати і перейменовувати населені пункти і райони, а також затверджувати перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначати правові засади вилучення об'єктів права приватної власності.
Кабінет Міністрів України згідно із пунктом 5 статті 116 Конституції України забезпечує .рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власно-сті відповідно до Закону.
До відання Автономної Республіки Крим (ст. 138) відноситься управління майном, що на-лежить республіці; їй можуть бути делеговані також інші повноваження у цій сфері.
У частині повноважень органів місцевого самоврядування визначено, що їх матеріальною і фінансовою основою є рухоме і нерухоме майно, зокрема земля, інші природні ресурси, що
є у власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
3. Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання
1. Суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Господарського кодексу України та інших законів.
Використання природних ресур-сів відповідно до чинної системи екологічного законодавства здійснюється на двох правових титулах (юридичних режимах приналежності) — праві власності та праві природокористу-вання. Така система юридичних засад використання природних ресурсів у цілому визначена в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Так, стаття 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» пе-редбачає порядок загального і спеціального використання природних ресурсів.
Законодавство України гарантує громадянам право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацій-них, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах.
Природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію об'єктів, що й обумовлює специфічність їх правового режиму. Перш за все, природні ресурси виконують життєзабезпечувальні (вітальні) функції — фізіологічне існування людини унеможливлюєть-ся за відсутності будь-якого природного ресурсу (у зв'язку з цим більшість природних ре-сурсів у глобальному контексті розглядаються з точки зору міжнародно-правової концепції «загальної спадщини людства»); по-друге, фактичне панування людини над природним ресурсом як форма реалізації прав володільця є відносною; по-третє, щодо природного ре-сурсу вартісна його оцінка як матеріального об'єкта носить синкретичний, конкретно-істо-ричний характер. Такі особливості обумовлюють і специфіку правового режиму природних ресурсів - регулювання їх використання, відтворення та охорони забезпечується вимога-ми як публічного, так і приватного права, що дістає вияв у спеціальному еколого-правовому регулюванні правових засад природокористування. Особливості правового регулювання використання, відтворення та охорони конкретних природних ресурсів (земель, вод, надр, лісів, атмосферного повітря, тваринного та рослинного світу) конкретизуються у нормах по-ресурсових законодавчих актів: Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Кодексі про на-дра, законах «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного по-вітря».
При цьому, відповідно до статті 39 Закону України «Про охорону навколишнього природ-ного середовища», природні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення.
До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:
територіальні та внутрішні морські води;
природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
атмосферне повітря;
підземні води;
поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї об-ласті;
лісові ресурси державного значення;
природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загально-державного значення;
дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її конти-нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які перебувають у дер-жавній власності, а