Оскільки в міжнародному праві не існує системи примусу проблеми забруднення атмосферного повітря та руйнування озонового шару можуть бути вирішені тільки шляхом співробітництва держав.

Джерела дослідження: Основні напрямки охорони навколишнього середовища встановлені в Стокгольмській Декларараціїї 1972 року та Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 року. Вони створили основу для розробки інших міжнародно-правових документів, які конкретизують завдання по охороні атмосферного повітря та озонового шару.

Проблеми охорони атмосферного повітря досліджувались такими авторами як Бринчук М. М., Виноградов С. В., Колбасов О. С. та Шишко А. А. Ці автори розглядають переважно проблему транскордонного забруднення атмосферного повітря.

Питання охорони озонового шару переважно розглядається комплексно з питанням охорони атмосфери і тільки останнім часом воно приваблює до себе більше уваги науковців. Практично не існує робіт, які присвячені саме охороні озонового шару.

До питань, які пов'язані з охороною атмосферного повітря часто відносять і питання зміни клімату. Але оскільки парникові гази постійно були присутні в атмосфері і є звичайними її складовими, а проблема полягає саме в їх концентрації в атмосфері, і оскільки питання зміни клімату є дуже об'ємним і може бути темою дослідження окремої наукової роботи: в даній роботі тільки коротко розглянуті основні документи, що регулюють викиди парникових газів та основні заходи з регулювання таких викидів.

Метою даної роботи є шляхом аналізу існуючих міжнародно-правових актів, як універсального так і регіонального характеру, а також міжнародних арбітражів та справ розглянутих міжнародним судом, встановити тенденції та перспективи вирішення міжнародним співтовариством проблеми охорони атмосферного повтря та озонового шару..

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити наступні завдання: як здійснюється співробітництво на міжнародному та регіональному рівнях, як вирішуються спори в зв' язку з транскордонним забрудненням атмосферного повітря, який режим охорони озонового шару існує.

Об'єктом дослідження є сукупність відносин держав щодо охорони атмосферного повітря та озонового шару.

Оцінка існуючих міжнародно-правових засобів їх ефективність та закономірності їх розвитку дасть можливість уявити загальну картину системи міжнародно-правової охорони атмосферного повітря та озонового шару, виявити її сильні та слабкі сторони та намітити можливості її вдосконалення в майбутньому. Знаходження оптимального балансу між охороною довкілля та розвитком, врахування інтересів промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються, процедурні питання та широке коло інших міжнародно-правових питань потребують детального вивчення, аналізу, вдосконалення.

Структура роботи: для вирішення поставлених завдань в роботі розглядаються міжнародно-правове співробітництво держав у сфері охорони атмосферного повітря від транскордонного забруднення, договірна практика держав з охорони озонового шару, міжнародне співробітництво України в сфері охорони атмосферного повітря та озонового шару.

1. Міжнародно-правове співробітництво держав у сфері охорони повітряного простору

Об’єктом регулювання в рамках міжнародного екологічного права є не повітря взагалі, а атмосферне повітря. Воно є одним з життєво важливих елементів природи Бринчук М. Экологическое право окружающей среды. М. – Юристъ., 1999. С. 535..

Як відомо атмосферне повітря складається з суміші 13 газів, більшу частину маси якої складають азот (78%) і кисень (21%).

На відміну від землі, водних ресурсів та інших природних багатств, атмосферне повітря мало використовується як сировина. Основна корисна властивість атмосфери полягає в тому, що вона служить незамінним засобом кисневого обміну живих організмів.

В атмосфери багато інших корисних властивостей. Вона не тільки єдине в глобальному масштабі середовище життя людей, але й провідник енергії Сонця, захист від згубного космічного випромінювання, основна матеріальна база кліматичних і погодних станів. Все більш інтенсивно атмосфера використовується як транспортна комунікація, утримання якої не потребує жодних витрат. Атмосфера – це середовище для видалення багатьох видів виробничих та побутових відходів.

За останні кілька десятків років в біосфері під впливом людей відбулися зміни, які можна порівняти із змінами, які проходили за сотні тисяч років. Зокрема, відбулося зменшення відносної частки кисню і підвищення вмісту вуглекислого газу в атмосфері. І ці процеси продовжуються Колбасов О. С. Международно-правовая охрана окружающей среды. – М., 1982. С. 184..

В сучасній атмосфері в дифузному стані міститься велика кількість різноманітних забруднюючих речовин, які потрапляють з пиловими і газоподібними викидами промислових і побутових відходів. В результаті господарської діяльності в атмосферу щорічно викидається 15 млрд. тон СО2, до 450 млн. тон сірки, ртуть, свинець, кадмій, фенол, аміак, миш’як, хлор і фреони, до 5 тис. тон дуже небезпечної канцерогенної речовини – бензапірену і т. д. На атмосферне повітря також відбувається вплив – через запуски ракет, використання різноманітних азотних сполук у виробництві та побуті, через спроби знищення градових хмар, вирубки лісів на великих площах, забруднення поверхні океанів.

Все це змусило замислитись над тим як зменшити і усунути негативний вплив людини на атмосферне повітря. Саме тому з’явилась потреба у відповідному правовому регулюванні. Особливістю правового режиму атмосферного повітря є те, що в силу фізичних властивостей воно не може бути об’єктом права власності, оскільки до нього не можуть застосовуватись традиційні права власника Бринчук М. Экологическое право окружающей среды. М. – Юристъ., 1999. С. 536..

Не будучи власником атмосферного повітря, яке знаходиться в конкретний момент над територією держави вона має на нього суверенні права. Ці права випливають з належності державі її природних ресурсів. Тобто будь-яка держава в межах свого повітряного простору користується всіма правами територіального верховенства, державного суверенітету, виключним правом на використання атмосфери. Але більш ніж будь-який інший природний ресурс атмосферне повітря не визнає