43 держави (з них 16 країн, що розвиваються) і три промислові групи приймали участь в переговорах щодо розробки першої міжнародної угоди стосовно ХФВ. Ніхто не покладав на них великих сподівань, громадська зацікавленість була дуже малою і жодна екологічна організація не приймала участі в цих переговорах.

Оскільки вплив екологічних організацій був дуже малим то влив промислових груп значно зріс. Вони наполягали на тому, що використання ХФВ не створює жодного ризику для здоров'я чи навколишнього середовища. Пропозиції щодо тотального скорочення використання ХФВ були засуджені. Промисловці наполягали на тому, що оскільки шкода ХФВ не була доведена скорочення широко поширених, нетоксичних, незаймистих речовин є нерозумним.

Результатом цих переговорів стало підписання в 1985 році Віденської конвенції про охорону озонового шару. Вона була підписана 20-ма країнами. Вона закликала не так до контролю за використанням ХФВ як до "вживання відповідних заходів" державами для захисту озонового шару і створення міжнародного механізму для дослідження, моніторингу і обміну інформацією. Оскільки було дуже мало інформації щодо рівня виробництва ХФВ в Радянському Союзі та країнах, що розвиваються, були висловлені сподівання, що ці дані допоможуть створити загальну картину виробництва ХФВ. Жодні хімічні речовини не були охарактеризовані як такі, що руйнують озоновий шар. Натомість в додатку міститься перелік хімічних речовин "які мають потенційну властивість змінювати хімічні та фізичні властивості озонового шару". Під кінець переговорів незважаючи на заперечення ЄС, була видана резолюція яка закликала до наступної зустрічі для розробки юридично обов'язкового протоколу щодо контролю за ХФВ. Таким чином хоч Віденська конвенція не встановила контролю над виробництвом чи споживанням ХФВ, вона заклала основу для подальшого співробітництва D’Amato A., Engel K. International Environmental Law Antology. – Cincinnati.: Anderson Publishing Co., 1996. P. 362..

В 1985 році, через два місяці після прийняття Віденської конвенції, британські вчені оголосили про існування "озонової дірки" над Антарктикою, ця заява викликала надзвичайний інтерес громадськості. Дані науковців показали 50% зменшення озонового шару у весняний час порівняно з 1960-ми. Різке скорочення почалося у 1979 році. За іронією долі, оскільки дані вказували на таке різке скорочення британські науковці три роки відкладали оголошення цих даних щоб впевнитись у вірності своїх висновків. Та все ж ці дослідження не доводили, що зменшення озонового шару спричинене саме ХФВ. В 1986 році були видані дослідження проведені спільно США, Німеччиною, СОТ та ЮНЕП. Згідно з цими дослідженнями концентрація ХФВ 11 і 12 в атмосфері подвоїлась з 1975 до 1985. Також було визначено інші хімічні речовини, які руйнують озоновий шар, ці речовини які назвали галонами використовуються як сповільнювачі займання. Ще більш цікавими для громадськості були дані щодо впливу ОРР на здоров'я. При сучасному рівні викидів ОРР, дослідження виявили 150 мільйонів нових випадків раку шкіри в США які до 2075 року призведуть до 3 мільйонів смертей. Зростання ультрафіолетового випромінювання спричинить 18 мільйонів випадків катаракти в США, багато з яких приведе до сліпоти Hunter D., Salzman J., Zaelke D. International Environmental Law and Policy. – New York.: Foundation Press, 1998. P. 565..

При цьому модель за якою здійснювались ці підрахунки будувалась здебільшого на здогадках, але в громадській свідомості озонова дірка була пов'язана з ХФВ. Між підписанням Віденської конвенції і наступною запланованою Зустріччю Сторін в Монреалі в 1987 році, ЮНЕП було проведено кілька неформальних зустрічей для перегляду механізму скорочення ХФВ.

Участь у переговорах в Монреалі взяли 40 країн (більше половини з них – країни, що розвиваються), велика кількість екологічних організацій та представників промислових груп, переговори широко освітлювались в ЗМІ. Результатом цих переговорів стало підписання 16 вересня 1987 року Монреальського Протоколу з речовин, які руйнують озоновий шар.

Сфера дії Протоколу

Протокол не тільки заморозив використання та виробництво ХФВ (11, 12,113, 114, 115) і галонів (1211, 1301, 2402), а також встановив схему скорочення ХФВ. До 1996 року мало бути досягнуто 50% зменшення споживання ХФВ. Оскільки моніторинг споживання ОРР видавався неможливим була розроблена формула, яка визначала споживання ХФВ чи галонів як:

споживання = виробництво + імпорт - експорт

Таким чином головні виробники ХФВ можуть забезпечення дотримання вимог по скороченню ХФВ зменшуючи внутрішнє використання, але продовжувати експорт ХФВ. Імпортуюча країна вимірювала б своє споживання просто додаючи внутрішнє споживання до імпорту.

Для того щоб надати державам можливість більшої гнучкості у виконанні графіка скорочення в Протоколі розроблено стратегію "кошика". Кожній озоно-руйнуючій хімічній речовині присвоювався потенціал порівняно з ХФВ 11 (йому присвоєно 1). Оскільки ХФВ 113 є менш руйнівним для озонового шару ніж ХФВ 11 його потенціал 0.8. Використовуючи стратегію кошика країна може досягнути такого самого рівня скорочення споживання використовуючи 8 тон ХФВ 11 чи 10 тон ХФВ 113 (8 тон * 1 = 10 тон * 0.8). Ця арифметика була важливою оскільки ХФВ 113 широко використовувався в