Проблема руйнування озонового шару на відміну від багатьох інших міжнародних питань не могла бути розв'язана без повної співпраці всіх країн, особливо таких великих держав як Індія, Китай та Бразилія. Цей факт давав цим країнам додаткові важелі впливу в переговорах вимагаючи йти на поступки їхнім вимогам.

Заснування Багатостороннього фонду для фінансування заміни технологій допомогло заспокоїти побоювання країн, що розвиваються, що їм доведеться платити захмарні ціни за нові технології. Країни, що розвиваються привабила пропозиція розвинутих країн збільшити Багатосторонній фонд на 80 млн. дол. якщо вони приєднаються. Індія і Китай погодились стати Сторонами Протоколу. Без заснування Фонду і як результат приєднання країн, що розвиваються прийняття Протоколу було б провалом, оскільки використання ХФВ в країнах, що розвиваються з часом перевершило б розвинуті країни.

Фінансова та технологічна допомога розглядалась як важлива частина політичної угоди для ширшого застосування режиму Протоколу в світі. Країни, що розвиваються наполягали на проведенні чіткого зв'язку в договорі між положеннями про допомогу і будь-якими зобов'язаннями країн, що розвиваються. Дотримання зобов'язань країнами, що розвиваються було обумовлено в Протоколі ефективним здійсненням фінансового співробітництва і передачі технологій розвинутими країнами.

Монреальський Протокол був першою з багатосторонніх угод, яка використовувала заходи з регулювання торгівлі для забезпечення своїх цілей.

Перші торгові обмеження Протоколу стосувалися торгівлі між Сторонами і не-Сторнами. Ст. 4 закликає сторін заборонити:

Згідно з Ст. 4 кожна Сторона зобов'язується по можливості не заохочувати експорт в будь-яку державу, яка не є Стороною, технології для виробництва і використання речовин, які регулюються. Ця заборона не застосовується до експорту вищеназваних технологій для зберігання, переробки чи знищення цих речовин, для розробки альтернативних речовин чи для інших заходів для скорочення речовин, які регулюються.

Найпершою метою торгових обмежень Протоколу є заохочення широкої участі в Протоколі шляхом попередження використання комерційних переваг країнами, які не приєдналися до нього і попередження будування устаткування для виробництва ОРР в країнах не-Сторонах. Заборона імпорту продукції, яка містить чи вироблена за допомогою речовин, які регулюються з країн які не дотримуються умов Протоколу буде спонукати ці держави зробити свої методи виробництва і продукції сприятливими для озонового шару, інакше вони втратять ринки збуту. Заборона експорту буде спонукати не-Сторони дотримуватись умов Протоколу щоб не втратити постачання.

Сторони можуть торгувати речовинами, які регулюються між собою, але ця торгівля має підпорядковуватись заходам регулювання.

Створення режиму охорони озонового шару є дуже важливим для розвитку міжнародного екологічного права. Хоча Протокол не може розцінюватись як цілковитий успіх, його прийняття та імплементація стали дипломатичним проривом. В жодному іншому договорі так багато абсолютно різних учасників міжнародного співтовариства успішно не співпрацювали і не дійшли згоди щоб ефективно відповісти на екологічну загрозу. Передумову для цього створило прийняття Віденської конвенції. Незважаючи на те, що в ній міститься мінімум зобов'язань, Віденська конвенція заклала рамки для подальшого переговорного процесу. Конвенція допомогла організувати збір нових наукових даних та економічних розробок, і забезпечити створення форуму для подальшого обговорення.

3. Міжнародне співробітництво України в сфері охорони атмосферного повітря та озонового шару

Конституція України 1996 року визнає право на сприятливе для життя і здоров’я навколишнє середовище та відшкодування шкоди завданої порушенням цього права. Крім того, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на її розповсюдження (Ст. 50). Також держава зобов’язана забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, долати наслідки Чорнобильської катастрофи, зберігати генофонд українського народу (Ст. 16). Таким чином в Конституції України закріплена екологічна функція держави Бринчук М. Экологическое право окружающей среды. М. – Юристъ., 1999. С. 536..

Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього середовища і конкретно з охорони атмосферного повітря та озонового шару. Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 року встановлює, що "Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства." (Ст. 17). І в цьому ж законі забезпечується дотримання таких договорів " Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права." (Ст. 12).

Завдання регулювання відносин у галузі атмосферного повітря, відвернення і зменшення шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення його раціонального використання для виробничих потреб покликаний вирішувати Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р.

Порядок розробки і затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами затверджено наказом Міністерства екобезпеки України від 18 липня 1996 р. №75.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 17.10.1996  № 1274 затвердив програму припинення виробництва і використання озоноруйнуючих