виявляється в її формі і являє собою спосіб організації матеріалу, який у ній міститься.
Незважаючи на те, що конституційні норми відображають політику держави, Конституція, перш за все, є правовим актом. Тому важливо визначити її місце і роль в системі національного права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дути відповідь висвітлення юридичних властивостей Конституції як юридичного нормативного правового акта.
Отже, як і все, що є у цьому світі має свої властивості. Конституція теж має такі юридичні властивості.
Однак ці властивості особливі, бо саме вони визначають КУ Основним Законом держави, що виражає у своєму змісті всі сфери суспільного та державного життя.
Насамперед, слід відзначити, що КУ є елементом системи нормативно-правових актів. Її не можна винести за межі чинного права, оскільки вона є його складовою і в той же час – специфічним законодавчим актом.
КУ – це особливий нормативно-правовий акт – Основний Закон Української держави.
За радянського періоду в юридичній науці внаслідок розширення меж правого регулювання за рахунок тільки “державної сфери” був зроблений висновок, що Конституція – це Основний Закон не тільки держави, а й суспільства. Справді Конституція звернута і до суспільства.
КУ – це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою, людиною і громадянином.
Норми КУ сприяють погодженню всього правового розвитку країни, систематизації права. КУ, з одного боку, є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у країні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а з другого – вона є основною для вдосконалення права у майбутньому.
Говорячи про найвищу юридичну силу КУ, в Основному Законі, зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і у відповідності до КУ.
КУ – це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвердження, як правило, у повному обсязі без жодних обмежень, але положення КУ реалізується далеко неоднаково.
Дія ряду статей КУ ефективна тільки у єдиному комплексі з іншими нормами, що закріплені в звичайних законах. Ось чому в самій Конституції передбачено закони, без яких дія її статей була б утруднена.
Конституція є базою діючого законодавства. Тому саме вона стимулює подальший розвиток та оновлення законодавства, приведення його у відповідність з КУ.
КУ є юридичним виразом обмеження державної влади, оскільки саме вона визначає межі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Київ, Юрінком інтер 2002 р., с. 81.
Властивістю КУ є особливий порядок її прийняття, доповнення і зміни, завдяки чому забезпечується правова охорона самої Конституції.
Форма і структура Конституції України.
Форми КУ – це спосіб вираження і організація конституційних норм та інститутів.
Для визначення форми КУ слід визначитись із тим, які ж бувають Конституції.
Традиційно за формою конституційна доктрина поділяла конституції на писані і неписані.
Писаними є Конституції: України, Франції, ФРН.
Неписані – конституції Великої Британії, Нової Зеландії, Ізраїля.
Проте в сучасний період така класифікація не використовується, всі основні закони - писані.
Сучасна наука конституційного права використовує термін “конституція” у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна.
Отже, юридична конституція – це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.
Залежно від способу викладення цих норм, юридичні конституції можуть мати формальний або матеріальний характер.
Формальна конституція становить закон (або кілька законів). Це наприклад, конституцію Швеції складають три акти – “Акт про престолонаслідування” (1810 р.), “Форма праління” (1974 р.) та “Акт про свободу друку” (1974 р.).
Матеріальна конституція являє собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють їх взаємовідносини з державною владою. Акти, які складають зміст матеріальної конституції, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів.
Фактична та соціальна конституція – ці терміни застосовуються для характеристики реального стану суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони визначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами і свободами людини.
Існує ще й формально-юридичне значення Конституції, яке полягає у наступному: Основний Закон держави, приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.
Крім всіх цих зазначених форм конституції розрізняють кодифіковані та некодифіковані (неконсолідовані конституції). Кодифікована – це конституція, що складається з багатьох актів, які в сукупності складають її зміст.
Некодифіковані (неконсолідовані) Чирким В.І. Конституционное право. Россия, Зеркало, 1998, с. 29. складаються з кількох актів, що може викликати певні труднощі, тому потрібно чітко орієнтуватися, які закони є основні, а які – неосновні.
Підбиваючи підсумок усім цим визначенням, слід сказати, що КУ є насамперед писаною, юридичною формальною і кодифікованою.
Структура КУ має сталий вигляд і включає низку елементів: преамбулу основну частину, заключну частину (прикінцеві положення) та перехідні положення.
Преамбула, її значення досить важливе для подальшого тлумачення усіх положень Конституції і прийняття на її основі закону.
Основна частина поділяється на відповідні розділи, глави і статті.
Прикінцеві положення визначають момент набуття чинності КУ введення в дію законодавства, яке було прийняте до вступу в силу нового закону.
Норми розділу “Прикінцеві положення” регулюють