Моментом набуття чинності КУ є час оголошення результатів голосування за проект КУ в цілому на пленарному засіданні ВРУ.

Перехідні положення. У них закріплено порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обраних та призначених посадовців до набуття чинності новим.

Діюча КУ складається з преамбули, 15 розділів, які об’єднують 161 статті, і 14 Перехідних положень та 2 статті Прикінцевих.

Преамбула

Розділ І. Загальні засади.

Розділ ІІ. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина.

Розділ ІІІ. Вибори. Референдум.

Розділ ІV. Верховна Рада України.

Розділ V. Президент України.

Розділ VІ. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.

Розділ VІІ. Прокуратура.

Розділ VІІІ. Правосуддя.

Розділ ІХ. Територіальний устрій України.

Розділ Х.Автономна Республіка Крим.

Розділ ХІ. Місцеве самоврядування.

Розділ ХІІ. Конституційний Суд України.

Розділ ХІІІ. Внесення змін до КУ.

Розділ ХІV. Прикінцеві положення.

Ось такий вигляд має КУ – Основний Закон нашої держави.

Основним він є тому, що будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільство та державний лад України. Проте, все ж таки переважна більшість принципів та норм Конституції, спрямована на закріплення саме державного ладу України, що ще раз і ще раз доводить: взагалі будь-яка конституція (в тому числі КУ) насамперед характеризує державу, сутність, спрямування її діяльності та діяльності її органів, організацію державного апарату. Ось чому КУ є такою необхідною для кожного істинного українця.

2.Правова охорона КУ.

2.1. Поняття та необхідність здійснення правової охорони Конституції України.

Правова охорона КУ – неодмінна умова забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави.

Належний рівень правової охорони Конституції – необхідний атрибут (ознака) правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.

У наш час, коли буквально все піддається змінам, не завжди законним, правовим; актуальною проблемою стала потреба у здійснені правової охорони Основного Закону нашої держави.

Важливо знати, які існують форми здійснення правової охорони КУ.

Все це детальніше висвітлено у наступних питаннях роботи.

2.2. Форми здійснення правової охорони Конституції України.

Правова охорона здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд. Основна відмінність між ними – в заходах впливу при порушенні Конституції, які можуть бути застосовані відповідними органами.

Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовуючи чи призупиняючи незаконні акти. Погорілко В.Ф.: Конституційне право України, Київ, Наукова думка, 2002, с. 127.

Основне призначення органів конституційного нагляду – повідомити про неконституційність прийнятого правового акту.

Реальну політико-правову базу для впровадження конституційного нагляду в життя було започатковано Декларацією про державний суверенітет, де йшлося про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. На основі цього положення Закон “Про зміни і доповнення Конституції Української РСР” від 24 жовтня 1990 року передбачив створення конституційного нагляду.

В останні роки існування Радянського Союзу робились спроби вирішити цю проблему шляхом створення особливого органу, який би здійснював охорону Конституції СРСР – Комітету конституційного нагляду СРСР, який поєднував функції конституційного контролю і конституційного нагляду. Цей комітет був запроваджений у грудні 1988 року, реально сформований у квітні 1990 року і припинив свою діяльність у грудні 1991 року.

Світова практика знає кілька варіантів організації конституційного контролю. В одних випадках цю роль виконують спеціальні конституційні суди (Німеччина, Італія), в інших – загальні суди, особливо верховні (США, Японія). Який із варіантів найкращий – важко визначитись, це залежить від умов життєдіяльності конкретної країни. Зарубіжна теорія і практика надає перевагу судовим органам конституційного контролю, тобто конституційній юстиції і конституційній юрисдикції. Це цілком узгоджується з ідеєю поділу влад, з ідеєю панування права, що виключає або зменшує не тільки політичний, а й парламентський вплив на конституційну юстицію.

Але проблема цим не вирішується, бо йдеться про творення права органами конституційної юстиції.

Деякі вчені вважають, що суперечка про конституційність того чи іншого закону або нормативно-правового акта є винятково юридичною, а отже повинна розглядатись органом, який має достатньо повноважень для цього; право суддів перевіряти конституційність законів і, таким чином, контролювати діяльність законодавчої влади випливає з принципу поділу влад; незалежність і неупередженість характерні для представників судової влади в силу їх специфіки. Вони звільняють закони чи інші нормативно-правові акти від впливу будь-яких політичних сил і є гарантією того, що рішення по справі дійсно базуватимуться на правовій основі. Правила судочинства, передбачають винесення мотивованого рішення, забезпечують повний та всебічний розгляд справи про конституційність заперечуваного закону чи іншого нормативно-правового акта.

Оцінкою правових актів займається тільки Конституційний Суд України, при поданнях або зверненнях до нього. Цей суд зобов’язаний видавати юридичні обов’язкові акти для їхнього виконання на всій території України. Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.

Розрізняють різні види й форми конституційного контролю; додаток [1]:

попередній – тобто, коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив у законну силу;

наступний контроль – коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.

За правовими наслідками контроль може бути:

обов’язковим;

факультативним.

За формою виділяють:

Абстрактний контроль – питання про відповідність певного акта Конституції розглядаються поза конкретними обставинами застосування даного акта. В цьому випадку орган конституційного