При американській системі, конституційність законів і інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Така система має два різновиди. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, тобто будь-який суд може вирішувати питання про конституційність нормативного акта. В інших країнах конституційний контроль здійснює тільки Верховний Суд. Основна відмінність європейської системи від американської полягає в тому, що конституційне правосуддя виділено із загального правосуддя.

Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Це ж стосується і України, адже як уже зазначалось КУ визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що КСУ разом із судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу.

В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору стосовно правової природи КСУ. Зокрема КСУ розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової, тому останніми роками у світі дедалі більше обґрунтовується думка про те, що має існувати і четверта влада – контрольна.

У багатьох країнах контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду (конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, суперінтенданти, омбудсмени). Інститути контрольної влади посідають самостійне місце, і організаційно відокремлені від інших гілок влади.

Ограни контрольної влади не встановлюють загальних правих поведінки, як це робить законодавча влада; не займаються державним управлінням, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових, та ін. справ, що становить сферу діяльності судової влади.

Органи контролю, і зокрема КСУ, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ й не мають права втручатися в оперативну діяльність підприємств і установ. Звичайно вони доповідають про результати перевірок іншим органам держави, які й застосовують відповідні заходи до порушників. Самі ж органи контролю, у тому числі КСУ, зазвичай, ніяких покарань призначати не можуть.

КСУ посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце. Це підвереджується наступним:

незважаючи на те, що про КСУ йдеться у розділі VІІ КУ, від не є складовою, а ні загальних, а ні спеціалізованих апеляційних судів;

правовий статус КСУ визначено в окремому розділі ХІІ “Конституційний Суд України”, цим і підкреслюється значення КСУ як спеціального органу конституції юрисдикції.

система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від КСУ тим, що: КСУ не має власної системи; порядок призначення судів загальної і спеціальної юрисдикції дуже відрізняється від порядку формування КСУ; вимоги, що пред’являються до судів КСУ відрізняються від вимог щодо суддів загальної і спеціальної юрисдикції, на діяльність КСУ не поширюються норми процесуальних кодексів України; КСУ має власну, притаманну лише йому процедуру розгляду питань своєї компетенції, КСУ приймає специфічні і властиві тільки йому акти; до суддів цього Суду пред’являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні; акти цього органу не підлягають спеціальному та касаційному оскарженню; судді КСУ призначаються на суворо визначений строк і вони не входять до складу Вищої ради юстиції.

Отже, Конституційно-правовий статус КСУ визначається у розділі ХІІ КУ і ЗУ “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 р.

Стаття 147 КУ визначає сутність КСУ і його призначення, яким є:

вирішення питань про відповідність законів і ін. правових актів КУ;

офіційне тлумачення КУ і ЗУ Конституційним Судом України.

Згідно п.2. ст. 3У “Про КСУ” такий Суд є юридичною особою, має свою печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р., //Основні чинні кодекси і Закони України, Київ, Махаон, 2003 р., с.833.

Принципами на яких ґрунтується діяльність КСУ є:

принцип верховенства права;

принцип незалежності;

принцип колегіальності;

принцип рівноправності суддів;

принцип гласності;

принцип повноти і всебічності розгляду справ;

принцип обґрунтованості прийнятих КСУ рішень.

3.1. Склад і порядок формування Конституційного Суду України.

В склад КСУ входять постійні і тимчасові комісії.

Постійні комісії КСУ утворюються з числа суддів КСУ, вони є допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності.

Очолюють постійні комісії Голови постійних комісій, що призначаються Головою КСУ на строк своїх повноважень.

Тимчасові комісії КСУ утворює на своїх пленарних засіданнях для додаткового дослідження питань, що пов’язані з конституційним правосуддям у справі; у них беруть участь фахівці з відповідних галузей права.

КСУ для збереження матеріалів своєї діяльності утворює Архів КСУ та Бібліотеку КСУ – для забезпечення КСУ нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою.

Очолює КСУ Голова КСУ, який має двох заступників.

КСУ має свій друкований орган, яким є “Вісник КСУ”. Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності КСУ здійснює Секретаріат КСУ на чолі з його керівником, який призначається КСУ за поданням Голови КСУ з числа громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді.

Керівник Секретаріату КСУ не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади чи виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Керівник та інші посадові особи КСУ є державними службовцями.

КСУ складається з вісімнадцяти суддів (ст. 14 КУ) та (ст. 5 ЗУ “Про КСУ). Чисельність спеціалізованих органів конституційного правосуддя, як правило, визначається конституціями. Це має важливе політичне значення, бо при зміні політичного курсу це досить утруднює можливість відповідним політичним силам в своїх інтересах збільшувати кількість членів КС, оскільки для цього потрібно спершу внести зміни до Конституції.

Суддею КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж