актах та в юридичній науці поняття «підприємство» вживається в розумінні суб’єкта права, а інколи — об’єкта права. Наприклад, п.5 ст. 10 зазначеного Закону підприємству як суб’єкту права надаються відповідні повноваження по розпорядженню його майном, а в ст. 14 визначаються повноваження власника по управлінню підприємством як об’єктом права. Більше того, в деяких випадках законодавець застосовує поняття «власник майна підприємства», що може дати підстави для висновку про те, що, наприклад, громадянин, який заснував приватне підприємство, не є його власником як об’єкта права, а стає лише власником майна підприємства. Подібна позиція законодавця на практиці може призводити до певних непорозумінь. Так, у випадку смерті власника приватного підприємства можна дійти висновку, що спадкоємці набувають лише прав на майно підприємства і не вправі визначати подальший статус підприємства як юридичної особи. Однак такий висновок був би позбавлений правової логічності і економічної доцільності. Так чи інакше законодавець встановлює спеціальний правовий режим майна підприємства, який стосується порядку набуття, обліку, використання та відчуження такого майна. Правовий режим майна підприємства, безперечно, перебуває під впливом статутних положень, визначених власником-засновником.
Відповідно до ст.49 Закону «Про власність» володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним чи третейським судом. Водночас це означає, що власник не зобов’язаний мати письмовий доказ приналежності йому того чи іншого майна, за окремими винятками. Право власності на окремі об’єкти обов’язково має підтверджуватися спеціальним документом (наприклад, свідоцтвом про право власності на жилий будинок, свідоцтвом на спадщину, державним актом на право приватної власності на землю, нотаріально посвідченим Договором (купівлі-продажу).
Висновки
Суспільна думка завжди приділяла велику увагу проблемі власності. Спеціальні звертання до неї можна знайти в історичній, філософській і художній літературі. Багата традиція і матеріал накопичені в юридичній літературі, у рамках якої склався ряд напрямків у вивченні прав власності. Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі розуми людства. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності.
Інститут власності, як і будь-яка складна система, багатобарвна і
різноманітна. Зміни у формах та сутності власності багато в чому
модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.
Власність як економічні відносини почала формуватися ще на зорі становлення людського суспільства. На монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примусу до праці. У різній літературі поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом коштів і продуктів виробництва усередині і за допомогою визначеної суспільної чи форми як самої суспільної форми, за допомогою якої відбувається присвоєння.
У період переходу України до ринкових відносин в новому цивільному законодавстві набирає реального змісту формула: «дозволяється все, що не заборонено законом». Не заперечуючи можливість її застосування в інституті права приватної власності, на мій погляд, необхідно обов’язково враховувати ту обставину, що у цивільному законодавстві, як правило, прямо не перераховуються усі неправомірні дії громадян-власників. Практично це й неможливо передбачити. Тому звернення до загальних критеріїв визначення правомірності чи неправомірності дій власників є цілком виправданим і не суперечить закону.
ПРИМІТКИ
1. ст.3 Закону України «Про власність» від 07.02.91 р.
2. Ст. 35 Закону України “Про власність” від 07.02. 91 р.
3. Ст. 20 Закону України “Про власність” від 07.02. 91 р.
4. П. 3 ст. 18 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03. 91 р.
5. П. 2 ст. 4 Закону України “Про власність” від 07.02. 91 р.
6. Ст. 268 Цивільного Кодексу
7. П. 1 ст. 18 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р.
8. П. 1ст. 37, п. 1 ст. 38 Закону України “Про власність” від 07.02. 91 р.
9. П. 1 ст. 34 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03. 91 р.
10. Постанова від 05.11.95 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць».
11. Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1991 р. «Про право власності на окремі види майна» (з наступними змінами і доповненнями від 22 квітня 1993 р., 15 липня 1994 р., 24 січня 1995 р.
12. Укази Президента України від 15.11.1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та від 12.08.1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам».
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Гречко В. В., Зіоменко Ю. І. Констітуційне право на особисту власність – К.: Политвидав України, 1989. – 65 с.
2. Заболотний В. Організаційно-правові основи і особливості функціонування різних форм власності // Політика і час – 1991. – № 13. С. 15-23.
3. Закон України “Про власність” від 07.02.91р. // Юр. вісник України–1997. №11.
4. Комах Е. Право коллективной собственности в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право – 1997. – №6. – С. 3-7.
5. Майнові права громадян юридичних осіб // Михайленко О. Р. Основи правознавства – К., 1997. – С. 171-181.
6. О собственности в СССР –М.: Политиздат, 1990. – 126 с.
7. Правовое регулирование отношений собственности в Украине // Юрид. вестник – 1997. – №1. – С. 84-89.
8. Правоведение 90 г. – №4 Толстой Ю. К. Собственность и пр. Собственности в условиях перестройки.
9. Приходько И.А. Молодому предпринимателю – М.: Мол. гвардия,1991. 189 с.
10. Пронська Г.