наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо цей обов’язок був покладений на нього.

Наймодавець набуває права не відмовитися від договору а вимагати його припинення. Цей перелік обставин, однак не є виключним. За загальним правилом, встановленим ст. 651 договір може бути зміненим або припиненим за рішенням суду на вимогу однієї із сторін або в разі порушення умов зазначених в договорі.

Наймач, на відміну від наймодавця, має право вимагати розірвання договору лише у двох випадках:

наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

наймодавець не виконує свого обов’язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Знову ж таки цей перелік не є виключним, оскільки договір можна розірвати в разі порушення інших умов договору наймодавцем за згодою сторін або за рішенням суду. На наймача у будь-якому випадку розірвання договору покладається обов’язок повернути наймодавцеві орендовану річ в стані, в якому була одержана, або з урахуванням нормального зносу передбаченого договором. Якщо наймач не поверне річ, наймодавець має право вимагати неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦК).

Законом встановлені і строк позовної давності в один рік щодо вимог про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України „Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності” від 11 січня 1993 р. №5-93 договори найму (оренди) з користувачами будинків і приміщень, що є в державній власності та належать підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління, вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав.

Поняття лізингу та його види

Лізинг (від англійського lease – оренда) як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов’язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни і сьогодні стали невід’ємною частиною економіки в більшості промислово розвинених країн та багатьох країнах, що розвиваються.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізиногоодержувачі) у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених умов на певний строк і за встановлену плату ст. 806 ЦК.

Оперативний лізинг – це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Фінансовий лізинг (лізинг повною окупністю) – це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів із подальшою їх передачею у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов’язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві.

Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об’єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.

В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб’єкти:

- виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;

- орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

- орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування в господарській практиці України становить так званий зворотний лізинг (lease back) – господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зворотним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства-орендарів, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому виді лізингу орендар поставляє орендодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні. Заміна орендних платежів у грошовій формі розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним орендодавцем або для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для орендодавців України іноді вигідніше отримувати орендну плату готовою продукцією (товарами). До речі законодавство України про оренду, а саме, Закон України від 14.03.1995 р. "Про оренду державного та комунального майна" таку форму розрахунку допускає.

Договір прокату

Договір прокату є одним з різновидів договору оренди. Він має деякі особливості та відмінності від інших договорів. Отже договір прокату полягає в переданні рухомої речі в користування за плату на