Режим законності — неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлокра-тію — владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політич-ного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку дер-жавної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія — фактори по-будови правової держави [8, ст. 204-205].

Що таке законність — принцип, метод чи режим?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як певних засад, начала діяльності дер-жавних органів, державних і громадських організацій, посадо-вих осіб, громадян, без законності як методу державного управ-ління суспільством не відбудеться режим законності. У широко-му розумінні законність — це режим суспільно-політичного життя, створюваний:—

державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасу-вання) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забез-печує їх відповідність потребам суспільного поступу [3, ст. 68];—

всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організація-ми, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних ак-тів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відпо-відальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство — від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

1.2. Принципи законності: поняття, зміст

Принципи законності — це відправні засади, незаперечні засадні вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принци-пи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-по-літичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі:

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей прин-цип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відпо-відно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридич-ну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні акти прийма-ються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не вре-гульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам — за-конам і підзаконним актам [1].

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі держав-ні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, поса-дові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна органі-зація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і від-повідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись мірку-ваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність за-кону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспі-льства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльнос-ті з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід пока-рання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяж-кості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийма-тися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових роз-поряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окре-мих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону [8, ст. 206 ].

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення озна-чає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Пра-воохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реаль-ність законності — досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відпові-дальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який пе-редбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо перед-бачено законом»); загально-дозвільного — поширюється на громадян та їх об'-єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»); а також додержання рівності всіх перед законом і судом. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і до-держанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

1.3. Вимоги законності

Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відобража-ють її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відмі-ну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів су-спільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими ви-дами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реа-лізації права.

Вимоги законності в правотворчості:

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;

2) забезпечення верховенства закону