Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке вклю-чає, зокрема, створення її законодавчої основи, тобто сис-теми нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, викликаними насамперед економічними та соціально-політичними факторами.

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як основи економічної системи, директивного планування та принципу демократичного централізму в керівництві еко-номікою. І хоча так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності з старим законо-давством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки («Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні») одразу ж після набуття чинності вступили у суперечність з чинним законодавством (переду-сім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законо-давства з старим не лише перешкоджають творенню пра-вопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосе-редньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.

По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони «Про цінні папери та фондову біржу», «Про товарну бір-жу», «Про селянське (фермерське) господарство», Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», ука-зи Президента України «Про інвестиційні фонди та інвес-тиційні компанії» та «Про холдингові компанії, що ство-рюються в процесі корпоратизації та приватизації» тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А ос-кільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нормативних актів (як це було з антимонопольним законодавством та законодав-ством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця в складне становище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричиняє не-визначеність та очікування природного розвитку подій.

По-третє, ще одна складність викликана припиненням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законо-давства незалежних держав як одного з атрибутів держав-ного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для пра-вового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (транспортні кодекси та ста-тути, Положення про поставки, Правила про договори під-ряду на капітальне будівництво тощо).

Крім того, функціонування міждержавних господарсь-ких зв'язків (насамперед з державами «близького зарубіж-жя»), необхідність їхнього відновлення та зміцнення вима-гає вирішення ще однієї проблеми - створення правової бази міждержавної господарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке, в свою чергу, має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна не підписала Угоду про принципи зближення господарського законодавства держав - учасниць Співдру-жності, вчинену у Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами -учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення законодавства, яке регулює господарську діяльність, у таких, зокрема, напрямах: цивільне законо-давство (в частині, що регулює господарську діяльність); законодавство про підприємства та підприємницьку діяль-ність, про порядок розгляду господарських спорів, антимо-нопольно законодавство; транспортне законодавство; зако-нодавство про зовнішньоекономічні відносини, включаю-чи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регулює митні правила і тарифи. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в законодавстві колишніх рес-публік, а й уникнути їх появи в майбутньому.

Крім зазначених об'єктивних факторів певні труднощі в національному правотворенні зумовлюються причинами суб'єктивного характеру. Одна з них - тривала дискусія в науковому юридичному середовищі стосовно доцільності кодифікації господарського законодавства, форми та назви кодифікованого акта. В умовах становлення законодавства, що регулює ринкові відносини, ця дискусія набула дещо іншого забарвлення, а саме співвідношення цивільного, господарського та торгового законодавства. Висловлювані з цього приводу пропозиції зводяться, в основному, до трьох позицій: повного заперечення необхідності кодифі-кації господарського законодавства і прийняття нового Ци-вільного кодексу та Торгового кодексу як спеціального розділу цивільного права; проведення системи заходів що-до розмежування предметів регулювання Цивільного, Господарського і Торгового кодексів; прийняття Цивільного та Господарського (Торгового) кодексів.

Зрозуміло, що таке розмаїття поглядів певною мірою стримує законодавчий процес, впливає на його зміст.

На стані господарського законодавства негативно по-значається відсутність чіткої регламентації процесу роз-робки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд, відповідних органів проектів законів та підзаконних нор-мативних актів. Не можна вважати нормальним для законо-творення явищем внесення змін до нормативних актів не-вдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Зако-ном «Про підприємства в Україні». До цього закону, який є одним з базових нормативних актів господарського зако-нодавства, з часу його прийняття3, вже біля сорока разів вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, що до Закону «Про підприємництво» вносилися зміни і доповнення чотирма законами, прийня-тими в один день - 16 грудня 1993 p., причому три з цих законів мали однакову назву: «Про внесення змін і допов-нень