Звичайно, наявність у Конституції України ст. 91-94 з питань законодавчого процесу має внести порядок у діяль-ність Верховної Ради щодо розгляду і прийняття законо-проектів, проте багато в чому недопущення зазначених хиб залежить від урегулювання законодавчого процесу поза межами діяльності Верховної Ради, а також від урегулю-вання діяльності самої Верховної Ради в її Регламенті.

У законотворчій діяльності слід також суворо дотриму-вати принцип правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.

Важливим напрямом нормотворчої діяльності українсь-кої держави у сфері правового регулювання господарських відносин є видання нормативних актів міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами гос-подарського управління та контролю. В юридичній літера-турі та у практиці нормотворення зазначені акти називаю-ться відомчими нормативними актами.

Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в межах закону, покликані забезпечити чітке функціонування всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм дер-жавного регулювання підприємницької (господарської) дія-льності, спрямовані на усунення прогалин у правовому регулюванні тих або інших суспільних відносин.

Принцип верховенства закону та його реалізація в ме-ханізмі правового регулювання зумовлюють підвищені ви-моги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодавства, відповідності їх іншим законодавчим актам та узгодженості з раніше прийнятими актами. Як вже за-значалося, з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади норматив-них актів щодо забезпечення охорони прав, свобод і закон-них інтересів громадян, підприємств, установ та організа-цій в Україні з 1 січня 1993 р. було введено державну реєс-трацію Міністерством юстиції1 відомчих нормативних актів.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів ви-конавчої влади, органів господарського управління та кон-тролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992р. №731 (ЗП України. - 1993.- №1-2.- Ст. 28), на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового корис-тування», «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Практика державної реєстрації нормативних актів дає підстави позитивно оцінити заходи щодо недопущення до застосування відомчих нормативних актів, які не відповідають чинному законодавству як з точки зору створення правової бази ринкової економіки, так і з огляду на право-виховне та профілактичне значення відомчого господарсь-кого законодавства.

Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нормативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні. Так, поза межами державної реє-страції опинилися нормативні акти Національного банку України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є юри-дичні особи, оскільки державній реєстрації згідно зі ст. 16 Закону «Про банки і банківську діяльність» підлягають лише ті нормативні акти, що регулюють відносини з участю фізи-чних осіб. Виходячи з того, що багато з прийнятих Націо-нальним банком України нормативних актів мають міжві-домчий характер і є обов'язковими не лише для всіх фізич-них, а й для всіх юридичних осіб (ст. 16 Закону «Про банки та банківську діяльність»), було б доцільно поширити режим державної реєстрації, встановлений Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. та постановою Кабінету Мініс-трів України від 28 грудня 1992 р. № 731, на всі акти Націо-нального банку, що мають міжвідомчий характер. Це дало б змогу, крім усього іншого, привести деякі акти НБУ у відпо-відність до вимог, встановлених Єдиною державною систе-мою діловодства, оскільки такі види документів, як листи, телеграми, що їх практикує Національний банк України, є узагальненою назвою різних за змістом документів, що виді-ляються у зв'язку з особливим способом передачі тексту, але не є нормативними актами відомчого характеру, які мо-жуть видаватися, зокрема, у вигляді постанови, наказу, інст-рукції, вказівок тощо.

Незважаючи на встановлений п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативних актів... обов'язок роби-ти посилання на номер і дату державної реєстрації норма-тивних актів, що публікуються, деякі засоби масової інформації цього не роблять, чим дезінформують читачів щодо чинності опублікованих актів. За даними Мінюсту України, в 1993 р. було виявлено понад 200 опублікованих у пресі незареєстрованих документів або їх проектів.

Ці та інші упущення в українському законотворенні мають бути враховані новим парламентом України та іншими суб'єктами нормотворчого процесу, якщо ми як держава хо-чемо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання.

2. Одним з найпоширеніших видів господарських това-риств в економічній сфері України є товариства з обмеже-ною відповідальністю.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими докумен-тами.

Називаючи цей вид товариства товариством “з обмеже-ною відповідальністю”, законодавець не має на увазі об-меження відповідальності товариства як суб'єкта господар-ського права (юридичної особи) якимись певними розміра-ми майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників