Вивчення діі закону дозволяє встановити його ефективність, доцільність, наукову обгрунтованість, що в свою чергу впливає в порядку оберненого зв"язку на законотворчий процес, дозволяє уточнити, откорегувати, доповнити існуюче законодавство, підняти його рівень, збагатити його практичним досвідом.

2. Стадіі і структура правотворчого процесу

Право, як будь-яке соціальне явище, має свою функцію. Народжене суспільними відносинами, тобто визначеними соціальними зв'язками, які по своій природі хаотичні, право звичайно виступає визначеним фактором стабільності. Звідси з очевидністю витікає той факт, що для нормального функціонування суспільства необхіден регулятор, який підтримував би визначений порядок в розрізнених суспільних відносинах і забезпечував іх взаємозв'язок і взаємодію. Таким регулятором, на наш погляд, е право. Виконуючи функцію стабілізаціі суспільних відносин, воно в той же час виступає сполученою ланкою між державою і суспільством, дозволяючи ім взаємодіяти один з одним. Звертаючись до проблеми соціальної обумовленості правових явищ, вчені запроваджують в оберт науки поняття "факторний аналіз". При цьому відмічається, що соціальна ефективність реалізації права залежить від повноти і точності виявлення, зміни і обліка факторів, відображаючих потреби в правовій регламентації. Це вказує на важливий взаємозв'язок, на суспільну обумовленість правових норм, первинність економічних і інших суспільних відносин в порівнянні з правовими нормами.

Сабо Імпре вважає, "що суспільство в визначений момент свого розвитку з неминучистю приходить до необхідності за допомогою загального правила внести лад і стійкість у повторюючі суспільні відносини. Тут виникає питання, усі відносини можуть бути врегульовані державою через право чи ні?

Правова діяльність держави в цьому зв"язку може бути названа трансформуючою діяльністю: економічні і інші суспільні відносини вона перетворює в правові відносини, які потім фіксуються в правових нормах".

З точки зору деяких авторів, сфера правового регулювання - це той соціальний простір, який схильний до діі права.

Межі державноі діі можуть бути розглянуті з двох боків: його можливості і його необхідності. Верхній край правового регулювання суспільних відносин е крайом можливого відношення, які находяться за ним, знаходяться поза досяжністю державноі влади, і регулюються іншими, не правовими нормами (природні фактори, закономірності суспільного розвитку, рівень економіки).

Нижній край (необхідність втручання) визначається важливістю для держави тих чи інших суспільних відносин. Ця межа е найбільш хибною. Існує багато суспільних відносин, ефективність яких підтримується шляхом саморегуляціі, за допомогою взаемодіі норм моралі, звичаів та інших не правових регуляторів. Слід мати на увазі, що порушення порушення державою кордонів, меж правового регулювання призводить в кінці до порушення еквівалентного характеру відносин, рівності всіх учасників.

Говорячі про правотворчю діяльність держави, слід звернути увагу на те, що вона е частиною процеса правоутворення. Характеризуючи цей процес, слід відмітити, що е перед усім, переклад об'єктивних законів суспільного розвитку на мову рішень, облічену у відповідну юридичну форму. "Звичайно норма поведінки яка склалася в житті передує правовим приписам. В законі частіше закріплюється те, пише В.Н.Кудрявцев,- що вже виправдало себе на практиці, сформувалось як оптимальна форма поведінки".

Закономірніше було б розглядати правотворчість як частину процеса правоутворення. Правотворчість - складне соціальне явище, яке має управлінську природу. Це одна з форм державного керування суспільством. Як любий соціальний процес - це свідома, цілеспрямована діяльність, здійснювана через право і правові норми. Говорячі про правотворчість як про явище соціальне і юридичне, неможливо обмежати лише виданням нормативних актів. Воно охоплює більш широке коло процесів: підготовка нормативного акта, виявлення потреб в правовому регулюванні тих чи інших правоутворюючих суспільних відносин, направленість і характер регулювання. Існують фактори, які оказують вплив на формування права і які знаходяться поза кожний окремий закон і передуючий йому. Е певне джерело, яке лежить поза понятійне право, як сукупність факторів, які е зовнішніми у відношенні до правової діяльності, орієнтують, необмежуючи діяльність законодавця визначеними рамками, додають ій науковий характер. "Комплексний підхід до правотворчості потребує розвитку реальних зв'язків між різноманітними явищами, які приймають участь у формуванні права, здійснюючих перехід до матеріальних факторів до свідомості і від неі - до правових норм", вважає А.Нашиц. Правотворчість - основна начальна ланка механізму правового регулювання. Вона починається тоді, коли необхідність нововведень вже назріла і іх напрям вже визначено суспільним розвитком. На цьому етапі у процес правоутворення вступають компетентні державні органи. Згідно традиційної точки зору, правотворчість - це діяльність держави, спрямована на створення юридичних норм. РЛукич визначає "правотворчість як комплексну діяльність, яка складається з операцій, які е різновидом розумовоі діяльності, і кожна з яких, виконується різноманітними способами і методами". В цьому випадку правотворчість тлумачиться як юридичне неформалізована діяльність людського розуму, бо вона так чи інакше спрямована на створення юридичних законів. По визначенню А.С. Пріголкина правотворчий процес представляє собою "порядок здійснення юридичне вагомих дій по підготовці, прийняттю і опублікуванню нормативного акту, які процесуальне оформлені і мають офіційний характер".

На засадах викладеного спробуємо дати визначення правотворчості. На мій погляд, це організаційно-оформлена діяльність держави по возведенню, закону державноі волі шляхом виявлення потреб у нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створення відповідності з потребами нових правових норм, заміна і відміна діючих.

Будь-який процес, в тому числі і правотворчий, проходить в визначених формах і може бути поділений на стадіі.

Встановлення правової системи - це довгий процес, який відбувається поступово, тобто через створення окремих нормативних актів. Нормативний акт -