само як і його ефективність залежать від рівня професійної підготоки законодавця. Повага до закону прямо залежить від авторитету створившого його органу. Існуюча законотворча практика привела до появи законів, активність дії яких дорівнює нолю, що в свою чергу, породжує почуття необов'язковості виконання законів. Крім того, закони часто "підправляються" нормативними актами виконавчих органів, що не додає авторитету на самому законові, ні законодавчим органам.
3. Суттєве значення серед засобів не правового характеру мас ідеологічне забезпечення реалізації закону.
Це науково обгрунтована необхідність правового регулювання даних відносин, своєчасності такого регулювання. Прогнозування соціальних наслідків дії прийнятого закону, вивчення його дії- також умови для ідеологічного забезпечення закону.
В призначенні способів неправового характеру, неможна нехтувати юридичними механізмами забезпечення реалізації закону.
Не сприяє зростанню ефективності діючого законодавства недбале ставлення правотворчих органів до елементарних правил юридичної техніки.
Серед юридичних інструментів особлива увага відводиться післязаконодавчій нормотворчій діяльності. Вона забезпечує реалізацію законів непрямої дії, конкретизуючи законодавчі приписи. Для більш повного ефекту такої діяльності суб"єкта правотвочості встановлює законодавець по конкретному колу питань, перелічених в акті про введення закону в дію. В окремих випадках конкретизація закону може проводитися й не по цільовій вказівці закону, однак, дане виключення не повинне перетворюватися в правило.
Головним недоліком існуючої правової практики є те, що конкретизуючі нормативні акти "запізнюються", дозволяючитим самим бездіяльність закону, або проджують його не вірне трактування.
Іаведені способи рішення цієї проблеми.
По-перше, необхідно, щоб закони непрямої дії вступали в силу в одному пакеті з кокретизуючими актами.
По-друге, рішення цієї проблеми сприяють "втіленню в правову систему вимог негайної дії приписів закону. Недопустимість відмови в виконанні приписів посиланням на відсутність кокретизуючих положень". Зупинимося ще на одному юридичному засобі забезпечення реалізації законів. Це засоби індивідуальної правової регуляції, які включать акти розпорядчого та лрашшикорис Іовудашмч) характеру.
До актів розпорядчого^ характеру можна віднести ненормативні постанови вищих органів державної влади та управління.
Особливе місце в розпорядчих актах займають Президентські Укази.
Ще одним засобом правозабезпечення - це соціально-правовий контроль. Задача полягає в тому, щоб забезпечити правову систему надійними знаряддями блокування деструктивного впливу на дію закону.
Аналіз законодавчої та юридичної практики показує, що найбільш чітко розроблений механізм реалізації кримінальних законів, який складається з елементів:
институиіональног» характеру (норми процесуального та виправно-трудового права);
об"єктно-суб"єктного характеру ( органи розслідування, судового розгляду, статус учасників кримінального процесу).
Види процесуальних дій, допустих законом;
Дій по виконанню юридичних обов'язків та використання суб'єктивних прав;
Умови, при яких допускається реалізація правових норм ( всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин кримінальної справи, обов'язкова участь захисника в передбачених законом випадках);
Засоби виправлення невірних рішень, «оновлення порушених прав та обов'язковість у випадках ухилення від виконання обов"зків (жалоби, протести, перегляд судових рішень в касаційному та наглядовому порядку).
Очевидно, що теоретична модель такого механізму повинна стати еталоном механізму дії будь-якого закону.
Висновок
Процес законотворчості - це складний соціальний процес, який сполучує в собі діі законів об"ектиноі дійсності і суб"ективну волю законодавця. Тільки прийняття об"ективно обумовлених, що виражають суспільні потреби законів, може служити основою ефективноі законотворчості, основним показником якоі е реальна дія закону.
Життєздатність законів забезпечується численністю компонентів, їх необхідно піддати глубокому аналізу, щоб визначити найбільш уразливі місця в процесі підготовки і реалізаціі законів; спроба виконати цю роботу була здійснена в даному дипломному дослідженні. Підсумувавши все сказане, хочу виділити ряд проблем сучасноі законотворчості.
По-перше, на мій погляд, необхідно змінити існуючу практику законотворчості на стадіі підготовки проекта закона. Тут уявляється можливим розробка проекта групою вчених-епеціалістів, яка замінила б відомствений порядок підготовки законопроектів. Доцільно виносити важливі законопроекти на прилюдне обговорення, попередньо розробивши механізм підведення підсумків обговорення і іх врахування в законопроекті.
Серйозною проблемою е недосконалість законів. Багато законів змінюються і доповнюються вже через декілька місяців або навіть неділь після іх прийняття. Причина того що відбувається - в занижених вимогах до обговорюваних законопроеків. В результаті виявляється безліч "дірок", які приходиться негайно "латати".
Інший блок проблем пов"язаний з питаннями якості самого закона з техні ко-юридичноі точки зору, які представляють адекватне відображення законодавцем нормативно-правових потреб, що можливо лише при додержанні принципу науковості законотворчого процесу. Основне завдання полягає в тому, щоб створити надійну організаційно-правову перекону немотивованим законодавчим актам. Тільки науково обгрунтовані стандарти законотворчості мають бути в основі законотворчості, і це слід закріпити законодавче.
Дуже важливою е проблема понятійної визначенності законадавства. Для досягнення точноі юридичної мови велике значення має правильне використання правової термінології. Необхідно створити єдиний термінологічний словник законодавства.
Друга проблема - це модельна сбалансованість заборонених і дозвільних норм в нашому законодавстві, а також законів і пщзаконних нормативних актів. Необхідно законодавче визначити більш чітко коло питань загальноправового характеру, яке повинно регулюватись виключно на законодавчому рівні.
Серед усіх проблем законотворчості найбільш гостро встає проблема виконання законів.
Багато законів, які створюються з величезним інтелектуальними, психологічними і фінансовими затратами не працюють, паралізуючи усю правову систему, усі три гілки влади - законодавчу, виконавчу, судову.
Звичайно, перелічений перелік труднощів законотворчого процесу не е вичерпним. Необхідно глибоке наукове дослідження цих питань, розробка на цій основі практичних заходів по вдосконаленню законотворчого процесу.
Необхідно затвердити єдину державну програму законотворчості, яка повинна забезпечити процес регулювання суспільних відносин на законодавчому рівні. Така програма системи розвитку законотворчості в цілому, і дозволить здійснювати законодавчий процес цілеспрямовано, з урахуванням потреб суспільства і держави, на десятки років вперед. На жаль, сьогодні, у нас такої програми