Одна з перших успішних франчайзінгових систем була застосована компанією General Motors. Оскільки у 1898 році молода компанія, ще не мала початкового капіталу, необхідного для відкриття магазинів, General Motors почала продаж парових двигунів через систему дилерів. Ця система донині залишається основним способом продажу автомобілів. Одним з перших франчайзі виявилися власники магазинів із продажу велосипедів і магазинів ширвжитку. З 50-х років нашого сторіччя в багатьох країнах особливо швидко почала розвиватися франчайзінгова система створення готелів і ресторанів. Цьому сприяла поява в США закону про товарний знак. Підприємство-виробник продукції, робіт або послуг, що мало серед конкурентів свої індивідуальні особливості, досить високу репутацію якості обслуговування, на певних умовах здобувало товарний знак (торгову марку). Власником товарного знаку могли бути видані ліцензії іншим фірмам на визначений відрізок часу, протягом якого власник контролює якість товарів чи послуг, продаваних під його товарним знаком.

Продаж іншим підприємствам права на використання свого товарного знаку під різнобічним контролем і під захистом закону дозволяв власнику розширити межі свого бізнесу без великих капітальних і поточних витрат. Поступово на цій основі стали складатися певні правила ведення справ власника товарного знаку (франчайзера) з підприємствами, що придбали ліцензії на їхнє використання (франчайзі), тобто складалися відносини франчайзингу.

Розвиток мережі підприємств, що працюють по системі франчайзингу, мало і свої проблеми. Велика частина їх була пов'язана з тим, що деякі франчайзери прагнули продати більше ліцензій франчайзі, чим дозволяли обсяги продажу товарів і послуг населенню, а також можливості навчання і допомоги франчайзі.

Помилки та зловживання, чинені учасниками франчайзінгових відносин, періодично призводили до судових розглядів. Розглянемо декілька прикладів таких справ.

Громадянин Квірк підписав угоду з однією компанією про те, що він буде виконувати функції її представника на певній території. У відповідності з умовами угоди Квірку виплачувались комісійні в залежності від забезпечення ним обсягу продаж. Компанія надала Квірку службовий автомобіль. До кола обов’язків Квірка входило “просування” товарів компанії, відвідуючи торгівельні ярмарки і експозиції, на яких він розповсюджував каталоги і прайс-листи, а також представляв зразки продукції цієї компанії. Коли компанія спробувала припинити співробітництво з Квірком та послала йому повідомлення за 30 днів до передбачуваного строку припинення співробітництва (як це передбачалося умовами контракту між ними), Квірк звернувся до суду з позовом про те, що відповідно до законодавства штату Вісконсін подібне повідомлення повинне надсилатися йому за 90 днів, оскільки він є дилером (франшизиатом) цієї компанії.

Суд прийшов до висновку, що тут мали місце відносини “роботодавець – найманий працівник”, а не франшизні правовідносини. Щоб вважатись франшизіатом за законодавством від нього вимагалося мати значні інвестиції в рамках співробітництва з франшизіаром. Квірк не яких інвестицій в рамках співробітництва з компанією не здійснював, не надавав своїх виробничіх потужностей і “гудвіла”. Квірк просто збирав замовлення, але не надавав кредитів і не приймав на себе ризик від неплатежів з боку покупців. Компанія а не Квірк визначала ціни, надавала знижки і так далі. Компанія також виплачувала $1500 (які потім відраховувались від комісійних) в ті місяці коли комісійні через незначний обсяг продажу не досягали встановленої суми. Крім надання службового автомобіля, компанія сплачувала за Квірка внески до фондів безробіття і компенсації працівників. Тому суд і вирішив, що Квірк був просто найманим працівником, а не дилером компанії, отже компанія не порушила закон, повідомивши за 30 днів про припинення співробітництва.

Ще одним прикладом є судовий процес між фірмою-виробником пива та фірмою дистриб’ютором. Остання інвестувала 1.4 млн. доларів щоб отримати франшизу від виробника. Через деякий час після початку співробітництва виробник обвинуватив дистриб’ютора в тім що він збуває продукцію за межами обмовленої території. дистриб’ютор відкинув ці обвинувачення. Сищики виробника одного разу помітили, що три невеликих вантажівки з пивом поїхали зі складу дистриб’ютора і під’їхали до трейлера, який стояв за декілька кварталів від складу. Не з’ясовуючи куди саме поїхав трейлер з пивом, компанія-виробник розірвала франшизу з дистриб’ютором під приводом його нечесної поведінки. При цьому без встановленого порядку повідомлення. З таким рішенням виробника суд не погодився. Суд зобов’язав виробника надати франшизіату можливість продажу свого дистриб’юторства, щоб компенсувати відповідні витрати.

Не менш принагідним прикладом є франшизний спір між компанією-виробником автомобілів та компанією що стала її франшизіатом. Франшизіат забов’язувався не тільки реалізовувати автомобілі, але й утримувати склад запчастин для задоволення потреб споживачів. З часом франшизіар повідомив франшизіата про наявність порушень умов контракту та надав 60 днів для їх усунення. Через декілька місяців франшизіар направив франшизіату інше письмо, що повідомляло про розірвання франшизи через те що недоліки не усуненні. Франшизіат звернувся до суду і припинив розірвання угоди. Франшизіар не погодився з таким шагом та подав апеляцію. Суд підтримав франшизіара і вирішив що в нього малось достатньо підстав для припинення франшизи. Зокрема франшизіат постійно мав проблеми з обслуговуванням автомобілів, виготовленних франшизіатом. Його виробничі