Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до статей 14 і 15 Закону "Про селянське (фермерське) госпо-дарство" є це господарство як юридична особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бути і власник (користувач) земельної ділянки одно-особове.

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельних ділянках, засоби вироб-ництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таке майно належить цим осо-бам за правом спільної власності, якщо інше не передбаче-но угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерсь-ке) господарство" підкреслено, що майно такого господар-ства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власника майна, передбаченими Цивільним кодексом Ук-раїни. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюються за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи кори-стування, в тому числі й на умовах оренди.

Як колективний власник селянське (фермерське) гос-подарство має право продавати і передавати підприєм-ствам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування майно, належ-не йому за правом власності. Це правило стосується зе-мельної ділянки, якою громадянин, котрому вона належить за правом власності чи користування, розпоряджається осо-бисто. Своєю чергою, селянське фермерське господарство має право набувати, брати у тимчасове користування, в тому числі й на умовах оренди, майно у підприємств, об'єднань, організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Май-нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.

Успадковування землі та майна селянського (фермер-ського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і за-повіту в порядку, встановленому цивільним законодавст-вом. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки громадян, котрі ведуть се-лянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають.

За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право власності на земельну ділянку передається одному з його спадкоєм-ців — дієздатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сіль-ськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і ре-алізацією. При цьому перевага надається членові господар-ства — одному з подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели господарство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше ведення селянського (фермерського) господарства вирішую-ться судом. У разі відмови спадкоємців від ведення селян-ського (фермерського) господарства, а також за їх від-сутності питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською (районною) Радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішуються питання успадкування права кори-стування земельними ділянками, в тому числі при укла-денні договорів їх оренди.

6. Господарська діяльність та трудові відносини селянського (фермерського) господарства

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю само-стійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товар-ної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, перероб-ку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороне-ним законодавством України. При цьому воно мусить до-держувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігос-подарського землеустрою, підвищувати й родючість, засто-совувати природоохоронні технології виробництва, не допу-скати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комп-лекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер-мерські) господарства можуть набувати матеріально-тех-нічні ресурси в системі державних постачальницьких ор-ганізацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сіль-ського господарства. В умовах переходу до ринкової еко-номіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати тех-нічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.

Ремонт і технічне обслуговування належних господарст-ву тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устат-кування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, роз-цінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також ін-шими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

Одним з елементів захисту права власності селянсько-го (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство мо-же на добровільних засадах укладати з державними, коо-перативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, до-говори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим