ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Застава

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

Глава І . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

1. Которкий історичний огляд розвитку заставного права . . . . . . . . . . . . . . . 8

2. Застава за законодавством Української РСР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Глава ІІ . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

1. Загальні положення договору застави . 18

2. Сторони договору застави, їх права та обов”язки . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

3. Особливості правового статусу заставленого майна . . . . . . . . . . . . . .30

4. Порядок звернення стягнення на заставлене майно . . . . . . . . . . . . . . .36

Глава ІІІ . . . . . . . . . . . . . . . . .42

1. Іпотека . . . . . . . . . . . . . . . 42

2. Заклад . . . . . . . . . . . . . . . 47

3. Застава майнових прав та цінних паперів . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . .48

4. Застава товарів в обороті та в переробці . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . .52

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . 55

Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . .62

Список використаної літератури . . . . . . 82

ГЛАВА І.

1. Короткий історичний огляд розвитку заставного права.

“На відміну від особистого кредиту, заснованого на довірі до чесності, майнового та суспільного стану, діловитості боржника, реальний кредит засновується на впевненості кредитора в існуванні цінності, яка завжди готова служити до задоволення його вимог у випадку невиконання боржником свого зобов‘язання... Таке забезпечення досягається шляхом застави.” Так починає виклад теоретичного матеріалу про заставне право Г.Ф. Шершеневич у своєму “Підручнику російського цивільного права”.

Заставу, як спосіб забезпечення виконання зобов”язань, в тому чи іншому вигляді, знало право багатьох народів. Укладаючи додаткову, акцесорну, угоду кредитор страхував себе на випадок невиконання боржником взятих на себе зобов”язань. Ця угода діяла лише за умови невиконання боржником основного зобов”язання. Головним чином застава застосовувалась як додаткова угода при позичці.

В Римі заставне право стало одним з важливих інститутів приватного права, а застава як спосіб запезпечення різноманітних зобов”язань набула широкого розповсюдження. Римські юристи вважали заставу разом з сервітутами, суперфіцієм одним з видів прав на чужі речі, тому заставне право було частиною речового права. Даючи визначення застави за римським правом як засобу забезпечення виконання зобов”язання, який встановлює речове право заставодержателя на предмет застави, П. А. Підопригора, зазначає: “Речове право заставодерця полягало не в користуванні чужою річчю, як це має місце в інших правах на чужі речі, а в праві розпоряджатися заставною річчю відповідно до закону” Підопригора П. А. Основи римського приватного права. - К., 1995. - С. 130. . Закон дозволяв кредитору користуватися плодами речі, залишити таку річ за собою, або продати її у встановленому порядку.

В римському праві сформульовані й інші основні положення заставного права якими ми користуємось і сьогодні:

1) індивідуальна визначеність предмету застави;

2) судовий порядок звернення стягнення на заставлене майно;

3) збереження права кредитора на заставлене майно і в разі зміни його власника;

4) приоритетність права вимоги заставодержателя щодо заставленого майна по відношенню до інших кредиторів.

В процесі розвитку римської цивілізації змінювалось і заставне право. Фідуціарна угода, за якої боржник передавав кредиторові в забезпечення основного зобов”язання річ у власність, через кабальне становище боржника (у випаку неповернення боргу річ залишалася власністю кредитора нежалежно від її вартості та суми боргу, у випадку продажу речі кредитором третій особі боржник втрачав нв неї право і т. і.) змінюється більш досконалою формою застави - ручним закладом. Він передбачав передачу боржником речі не у власність кредитора, а лише у володіння. На захист своїх прав заставодержатель мав володільницький інтердикт Підопригора П. А. Основи римського приватного права. - К., 1995. - С. 133. . У випадку виконання зобов”язання річ повинна бути повернена боржнику. За загальним правилом заставодержатель не мав права користуватися заставленою річчю і відповідав за її збереження. Але і в випадку ручного закладу річ вилучалася з обороту, боржник не мав можливості користуватися нею, отримувати від неї доход. Кредитору значно вигідніше було до моменту настання часу виконанні основного зобов”язання залишшати майно в користуванні боржника. ТАК ВИНИКАЄ ІПОТЕКА.

Грецьке слово “Hypotheca” використовувалось древнім світом, і зокрема римлянами, римським правом, для позначення