“3. Права та обов'язки сторін

3.1. Заставодавець та Заставодержатель мають права та обов'язки, визначені статтями 15, 33-38, 42-48, 50, 52 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року N 2654-12 (необхідно вказати відповідні статті Закону та їх зміст, що безпосередньо стосуються цього договору та предмета застави).

3.2. Заставодавець (Заставодержатель) здійснюють страхування предмета застави, який знаходиться у їх володінні або користуванні, на розмір позики за власний рахунок.

3.3. Заставодержатель має право:

а) перевіряти цільове використання виданої під заставу позики, стан і умови зберігання заставленого майна;

б) реалізовувати за рішенням судових органів предмет застави для погашення зобов'язань позичальника у разі невиконання у встановлений строк умов кредитного договору N ___ від "___"_______ 199__ р.

Продаж предмета застави для погашення заборгованості за позикою здійснюється банком будь-якими засобами (з використанням аукціону, торговельної біржі, комісійних магазинів і т.ін.) і за умови попереднього, не менше ніж за 15 днів, повідомлення про це Заставодавця;

в) стягувати заставлене майно до настання строку погашення позики у разі:

- порушення Заставодавцем відповідних умов зберігання та експлуатації предмета застави;

- використання отриманої позики не за призначенням або порушення інших пунктів договору;

- припинення діяльності Заставодавця.

3.4. У разі, якщо предмет застави, який не передано Заставодержателю було знищено, пошкоджено або зіпсовано Заставодавець повинен надати йому заміну. При відсутності заміни Заставодержатель задовольняє свої вимоги за рахунок сум страхового відшкодування.

3.5. У разі, якщо предмет застави, який передано Заставодержателю було знищено, пошкоджено або зіпсовано, він повертає Заставодавцю, за умови виконання кредитної угоди, відповідну суму страхового відшкодування.

3.6. У разі реорганізації Заставодавця (Заставодержателя) зобов'язання за даним договором поширюються на його правонаступників.

3.7. У разі порушення умов договору Заставодержатель має змогу в односторонньому порядку його розірвати. У цьому випадку Заставодержатель має у 10-денний строк у письмовій формі повідомити Заставодавця і здійснити, згідно з встановленим законом порядком відчуження предмета застави.”

В данному типовому договорі заслуговують на увагу положення про можливість заміни предмету застави у випадку його знищення, пошкодження чи зіпсуття, а також можливість розірвання договору заставодержцем у випадку порушення боржником його умов. Якщо перше з вищезгаданних положень є абсолютно законним і корисним, то друге може призвести до суттєвих порушень прав заставодавця. Зі змісту пункту 3.7. типового договору легко зробити висновок про те, що у випадку порушення боржником однієї з умов цього договору кредитор може не приймаючи його виконання почати процедуру задоволення своїх вимог через заставлене майно.

На закінчення слід додати, що саме при укладенні договору застави неналежним заставодовцем виникає найбільша кількість конфліктних ситуацій при виконанні цих договорів. Ми маємо ситуацію, коли протиріччя в законах, а саме в Законах України “Про власність” та “Про господарські товариства” призводить до абсолютно протилежних трактувань в арбітражній практиці. В одному випадку судді визнають правомірними дії керівників госодарських товариств, які розпоряджаються майном товариств на підставі положень статутів, в інших - вказують, що згідно закону “Про власність” лише власник, тобто загальні збори учасників, може відчужувати майно товариства.

3. Особливості правового статусу заставленого майна.

Визначальним у правовому статусі заставленої речі є питання про те, в кого воно буде знаходитись. Ним може володіти заставодавець, заставодержатель чи третя особа (нотаріальні органи, банк).

Слід розділити питання про користування та розпорядження майном по критерію того, хто може бути суб”єктом відповідного права.

Розпоряджатися предметом застави може лише заставодавець, оскільки він є власником заставленого майна. Заставодержатель, набуваючи заставне право на майно, не набуває тим самим права розпоряджатися цим майном. Специфіка його права полягає в тому, що він може обмежити власника в волі розпоряджатися цим майном. Проявляється це в тому, що що заставодавець, за загальним правилом, може розпоряджатися предметом застави тільки за умови отримання згоди на це від заставодержателя. Право заставодавця розпоряджатися застави без згоди заставодержателя може виникнути лише з договору між ними.

По відношенню до користування заставленим майном можливі два варіанти. Користувачем заставленого майна може бути або заставодавець, або заставодержатель, в залежності від того в кого знаходиться заставлене майно. В тому випадку, коли заставлене майно залишається у заставодавця, він має право користуватися предметом застави у відповідності з його призначенням, в тому числі отримуючи з нього плоди та доходи. Це право заставодавця може бути обмежено в двох випадках: якщо відповідне обмеження передбачено в договорі або воно випливає зі змісту застави. Якщо заставлене майно передається заставодержателю його прао користуватися ним є не загальним правилом а виключенням.

Незалежно від того у кого знаходиться і як вирішувалося у договорі питання про зобов”язання утримувати заставлене майно, ризик випадкової загибелі предмету застави лежить на заставодавці (або на власникові), якщо інше прямо не було передбачене договором. У випадку передачі заставленого майна заставодержателю останній відповідає за повну чи часткову втрату чи пошкодження переданого йому майна. Така відповідальність є імперативною, сторони договору про заставу не можуть вільнити скажімо закладодерця від цієї відповідальності. Єдиною підставою звільнення його від відповідальності за втрату чи пошкодження переданої йому в заклад речі може бути відсутність вини. Однак якщо мова йде про ломбард то такий закладодержатель має відповідати за втрату чи пошкодження майна навіть у випадку відсутності вини.

Ціна застави, як правило, не відповітає дійсній вартості заставленого майна. Частіше всього вона складає 50%-60% такої вартості, або й менше. Таким чином