Способи розповсюдження заразних захворювань серед тварин з наміром викликати епізоотію можуть бути різноманітні: передача збуджувача заразних захворювань через їжу, воду, розповсюдження аерозольним шляхом та інше.

Особлива суспільна небезпечність розповсюдження епізоотії полягає в тому, що окремі види захворювань тварин є загрозливі для людини при контакті з ними, при вживанні чи використовуванні продуктів тваринництва. Масова загибель тварин не є обов'язковою ознакою цієї форми диверсії, однак повинна враховуватися судом при визначенні винному міри покарання. При розповсюдженні епізоотії не має значення, серед яких тварин поширюється те чи інше заразне захворювання. Це можуть бути деякі тварини, враховуючи птахів та рибу. Свійські тварини, які належать як державі, так і окремим громадянам.

6. Поширення епіфітотій

Поширення епіфітотій — це поширення масових заразних захворювань рослин, коли ці захворювання охоплюють великі площі. Суспільна небезпечність цієї форми диверсії полягає в тому, що такі діяння можуть спричинити серйозну небезпеку для економічної обстановки в тому чи іншому регіоні, а також для здоров'я людей. Справа в тому, що вживання в їжу плодів рослин, заражених епіфітотією, в окремих випадках можуть спричинити серйозні отруєння.

Епіфітотія може принести велику шкоду на необмежене коло рослин, в той час, коли в перших двох формах посягання здійснюється на окремий предмет або достатньо визначене коло предметів, і суб'єкт може при цьому більш-менш чітко уявити об'єм суспільно небезпечних наслідків діяння. При епіфітотії, як і при епідемії, суб'єкт не може в повному об'ємі передбачити ані просторових, ані часових меж суспільно небезпечних наслідків злочину.

Предметом злочину при епіфітотії є поряд з культурними також деякі дикі рослини. В народному господарстві ліс є сировиною багатоцільовою використання. Ліси відіграють велику роль в розвитку економіки, покращенні навколишнього середовища, підвищенні благоустрою народу; вони здійснюють вплив на клімат, атмосферу, гідрологічний режим рік та інших водних об'єктів, запобігають вітрій та водній ерозії грунтів, мають інші корисні природні властивості, використовуються в лікувальних цілях, для задоволення культурних та естетичних потреб населення. Відновлення лісових масивів, ушкоджених в результаті епіфітотії, потребують не тільки матеріальних витрат, але й часу. В окремих випадках знищені в результаті епіфітотії лісові масиви не можуть бути відновлені (наприклад, реліктові діброви у заповідниках українського степу і т.п.).

При епіфітотії ускладнено як визначення епіцентру її виникнення, так і початкового моменту, що буде впливати не тільки на успішність боротьби з нею, але й на розслідування цієї категорії злочинів. При епіфітотії завдається не тільки економічна, але й біологічна шкода.

Отже, я розглянув об'єктивну сторону диверсії. Всі інші ознаки, які входять до її складу, є факультативними. Так, наприклад, спосіб вчинення диверсії чітко визначений — вчинення вибухів, підпалів, але в цьому є реченні диспозиції ст.60 законодавець визначив, що здійснення диверсії може бути й іншими способами. Наприклад, здійснення диверсійного акта за допомогою радіозасобів, коли має місце пряме та безпосереднє використання радіоприладів в цілях здійснення диверсійних актів (створення поміх радіомаяку, радіолокаційним елементам, в результаті чого можуть виникнути авіакатастрофи та ін.).

Спосіб здійснення диверсії не є кваліфікуючою ознакою, але здійснює істотний вплив на ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину і береться до уваги при визначенні міри покарання.

Знаряддя, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину теж, як і спосіб, є факультативними ознаками і на кваліфікацію не впливають, хоча враховуються при визначенні винному міри покарання. Тому, на мій поглад, не має необхідності розглядати їх.

Суб'єкт злочину

Для суб'єкта злочину при диверсії достатніми ознаками і в той же час необхідними обставинами є осудність і досягнення 16-річного віку. Встановлюючи кримінальну відповідальність за диверсію з 16 років, законодавець тим самим ніби відмітив, що особа, яка не досягла цього віку, при усвідомленні тактичної сторони діяння та його очевидних наслідків не може в той же час в повній мірі і в повному обсязі усвідомлювати політичні, економічні і соціальні наслідки свого діяння. Разом з тим, як свідчить психологія, розвиток і становлення індивідуальності не зупиняється й при досягненні особою шістнадцяти років, в силу чого не завжди і не кожний суб'єкт, який досяг визначеного віку, може в повному обсязі усвідомлювати взаємозв'язок своїх діянь з іншими соціальними фактами та явищами. Дослідження, які провели Смирнов та Ігнатьєв А.Н., говорять про те, що особливо небезпечні державні злочини здійснюються, як правило, людьми зрілого (26-60 років) віку.

Диверсійні акти можуть вчинятися особами, які вороже налаштоні проти державного та суспільного ладу України, які морально розклались, а також особами, які стали на шлях державної зради та вчинити ці акти за завданням іноземних розвідок. Це можуть бути громадяни України, іноземці або особи без громадянства. Якщо диверсію здійснює громадянин України, якій працює на іноземну розвідку, то його дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів: "Державна зрада" у формі подання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України та "Диверсія", тобо за ст.ст. 56, 60 КК України.

Суб'єктивна сторона

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується формою прямого умислу. Особа, яка скоює цей злочин, усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його небезпечні наслідки і бажає їх настання (в останніх чотирьох формах). В перших двох формах достаньо, щоб особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій й бажала так діяти, переслідуючи ціль ослаблення держави.

Крім прямого умислу, диверсія характеризується наявністю у винного спеціальної мети — ослаблення Української держави. Про наявність її