КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Загальна характеристика права власності в Україні
Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом України (ст. 86-150) та іншими законодавчими актами України.
Метою регулювання права власності, як визначає ЗУ “Про власність”, є забеспечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України для підвищення рівня життя її народу.
Поняття власності є економічною категорією поскільки воно характерізує відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність – це суспільне відношення.
Саме поняття власність – це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають в зв”язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами, державою, які надають названим суб”єктам рівні права та обов”язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.
Право власності розглядається в об”єктивному та суб”єктивному аспектах. В об”єктивному аспекті – це сукупність правових норм що, регулюють суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. В суб”єктивному аспекті право власності – це сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном.
Зміст права власності скадається з трьох правомочностей, або як ії ще називають в юридичній літературі “тріада”: володіння, користування та розпорядження майном.
Правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном виникають у власника одночасно з виникненням права власності, причому характерно що ціла сукупність цих правомочностей права власності може належати лише власнику і нікому більше.
Також важливо зазначити що своє право власності щодо належного майна, здійснюється власником незалежно від волі та бажання інших осіб і обмежується лиже законом.
Розглянемо сутність цих правомочностей права власності у суб”єктивному та об”єктивному аспектах:
Право володіння -- означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, тобто можливість впливати на річ.
У суб”єктивному розумінні право володіння є закріплена у відповідних нормах права, можливість фактичного володіння річчю;
У об”єктивному розумінні право володіння – це норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном.
Право користування – означає можливість вилучення з речей їхніх корисних властивостей, для задоволення певних потреб власника або орендаря у сфері господарювання.
в об”єктивному значенні право користування – це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб;
в суб”єктивному значенні право користування – це порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб, встановлений у правових нормах.
Право розпорядження – ознчає право на фактичне або юридичне вирішення долі речей, незалежно від волі інших осіб, крім випадків вмзначених у законі.
у об`єктивному розумінні право розпорядження є сукупністю правових норм, за допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі;
у суб`єктивному розумінні право розпорядження є закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.
Виключною ознакою права розпорядження є те, що, якщо право володіння, користування може належати іншим особам, то право розпорядження на правових основах належить тількі власнику, крім випадків визначених законом (конфіскація, націоналізація, реквізиція, примусовий продаж, договір про передачу майна тощо).
Цивільне законодавство, зокрема ст. 86 ЦКУ та ст.4 ЗУ «Про власність», затверджує такі форми власності, як приватна власність, державна власність, колективна власність. Всі форми власності є рівноправними та вільними від безпосереднього втручання держави в господарську діяльність суб'єктів права власності. Власник на свій розсуд володіє, користується, розпоряджається належним йому майном.
Власник має право вчиняти щодо своєго майна будь які дії, що не суперечать закону. Він (власник) може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава, також суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.
Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.
Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.
Колективна власність як економічна категорія та її правові форми
Економічне поняття колективної власності окреслює відносини з приводу приналежності матеріальних та інших благ організованій группі людей (колективу), тобто уявляє собою колективну форму присвоєння цих благ.
Колектив як єдиний суб`єкт присвоєння можуть складати, як робітники виробляючи матеріальні та інші блага, так і співвласники засобів виробницта, не обов`язково беручи участь в цьому процесі (наприклад, акціонери). Однак суб`єктом економічних відносин колективного присвоєння власності, завжди залишається колектив як цілісні, організовані товариства, а не кожний його член окремо. Згідно з ст. 20 ЗУ “Про власність” (1) суб”єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, коперативи, акционерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, профспілки, політичні партії, релігіозні організації та інші юридичні особи.
Основной правовой формой реалізіції економічних відносин колективної власності є право власності юридичних осіб. Однак закон передбачає і таку форму колективного присвоєння, як право власності трудових