Забезпечення права на захист віл обвинувачення та палання правової допомоги під час вирішення справ у судах та Інших державних органах реалізується адвокатами в складній системі правовідносин з різними суб’єктами яка, сама по собі може бути суперечливою. Тому гострою є потреба

Створення чіткої системи критеріїв правильності вибору того чи іншого варіанта поведінки в ситуаціях зіткнення, суперечності різних обов’язків І прав адвоката. Для Інтересів клієнта І для Іміджу адвокатури, як правового Інституту, важливо, щоб система таких критерів була єдиною для всіх адвокатів, певною І передбачуваною. А це досягається закріпленням таких орієнтирів у деонтологічних кодексах або правилах, вироблених І прийнятих адвокатами. 6 більшості країн вони є єдиними в національному масштабі І відбивають загальноприйняті міжнародні адвокатські демонологічні стандарти.

Закон України „Про адвокатуру" також передбачає дотримання правил адвокатської» етики як одного з основним обов’язків адвоката, які він бере на себе, складаючи присягу адвоката України. Отже законодавець визначає І адвокатську етику ,тобто гарантує клієнтові певний рівень професійної" поведінки адвоката, визначає межу його етичних обов язків, унеможливлює надмірні претензії до адвоката, захисника захищаючи їх від необґрунтованого і непередбачуваного притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В ст. 9 Правил адвокатської етики закріплюється вимога про дотримання адвокатами принципу конфіденційності, що є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливе належне палання правової допомоги. Дані Правила не суперечать чинному законодавству І, зокрема, Закону „Про адвокатуру". Але, оскільки йдеться про адвокатуру як громадське об єднання, то і конфіденційність розглядається вимогами, які підіймаються до рівня дисциплінарної відповідальності. Тоді як, на мою думку, відповідальність адвоката слід звузити до суто правового рівня, і

лише в такому разі конфіденційність можна розглядати як гарантію захисту прав та свобод клієнта.

Інтереси клієнта захищає ст.23 Правил, оскільки запроваджує дотримання принципу неприпустимості представництва клієнтів з суперечливими Інтересами. Функцію захисту адвокатської таємниці закладено І в змісти статей; 25, 26, 57, 71 Правил. Особливо слід звернути увагу на їх розділ іX „Відповідальність за порушення правил адвокатської етики" (статті 77-81). Тут може йтися про слину відповідальність -дисциплінарну. Остання, на мою думку І виражає ту тенденцію в розумінні адвокатури, що і передбачає широку морально-етичну основу.

Адвокатська етика може не збігатися з поняттям „професійна поведінка адвоката", тому і не дивно, що відповідний документ Американської правничої* асоціації має назву „Типові норми професійної поведінки правників", тобто йдеться саме про професійну діяльність, а не загальну культуру професійної етики. Але ж саме професійна діяльність адвоката регламентується законом, тоді як порушення правил адвокатської етики передбачає відповідальність лише у вигляді дисциплінарного стягнення.

В цілому, проблеми адвокатури можна було б розглядати І з боку правової реформи в Україні.

Інститут адвокатської таємниці, вважаю, може розглядатися через призму самоврядування, але ІГ правові аспекти вирішуються лише в просторі чинного законодавства і власне професійної" діяльності, тому етичні деонтологічні, тобто проблеми честі адвоката, є похідними. Таким чином, проблему адвокатської* таємниці необхідно також переводити в русло правової" реформи. 8 той же час, слід визнати, що адвокатській діяльності притаманні й специфічні відносини с клієнтами. Адвокат завжди виступає довіреною особою того, кому надає правову допомогу, тому і такою важливою стає саме довіра до нього. 6 ній виражається правова природа відносин адвоката з особами, які до нього звертаються, І, в той же час розкривається моральна сторона адвокатської" діяльності. Саме в такому підході адвокатська таємниця формується І як правовий ,і як моральний обов’язок.

Складною є й проблема зв’язку громадського і особистого обов’язку, тобто обов’язку й совісті.

Володіння таємницею впливає на вибір позицій адвоката у цивільних справах. Він може навіть відмовитися від захисту Інтересів свого довірителя, якщо повідомлені йому факти впливають на можливість підтримання позиції клієнта. Але, вже беручи участь у справі, адвокат зобов’язаний представляти інтереси довірителя, використовуючи всі передбачені законом засоби і способи для встановлення обставин, які є підставою вимог і заперечень клієнта. Адвокат захищає тим самим права та інтереси свого довірителя і надає йому необхідну юридичну

допомогу. Проте, захищаючи будь - які інтереси свого довірителя, він має виробляти і свою позицію, що веде вже до встановлення законності вимог клієнта \, звідси, виявляє моральну сторону спірного інтересу свого довірителя. Володіючи таємницею, адвокат має сприяти створенню необхідних умов для правильного вирішення справи судом, або, іншими словами, позиція його не повинна бути протиставлена здійсненню правосуддя.

Закон забороняє палання правової допомоги особам з протилежними Інтересами, які беруть участь в одній справі, моральні норми не допускають можливості участі адвоката як процесуального противника і щодо колишніх довірителів, незалежно від тривалості часу з моменту виконання доручення та його характеру.

В той же час, на думку багатьох правознавців, палання правової допомоги інформаційно-довідкового характеру, навіть можливому процесуальному противнику свого довірителя, не може бути перешкодою для прийняття доручення.

Недопустимо щоб адвокат брав участь як представник у спорах, вирішення яких стосується його майнових І особистих інтересів (отримання майна за спадщиною, набуття права власності за договором, обмін жилої площі тощо.

Але якщо попередні питання отримають правову оцінку, то, зокрема, правова позиція щодо аналізу деяких доказів стає ускладненою. Наприклад, аналіз письмових доказів, що стосуються особистої переписки і, особливо, тих осіб, що не беруть участі у справі, тобто, саме тут може бути порушена їх особиста таємниця, - тут і виникає дилема: використовувати чи не використовувати певні факти.

Вважається недопустимим повідомлення