Особливо уважно необхідно ставитися до запиту матеріалів щодо свого довірителя, це стосується даних особистого порядку; в такому разі має бути згода клієнта. Щодо запитів стосовно інших осіб, то слід врахувати характер відомостей, які отримує адвокат, їх значення для справи, а також можливість отримання їх через суд.

Адвокат не має права робити запити з метою отримання матеріалів щодо протилежної* сторони, якщо вони за своїм змістом ганьблять цю особу( відомості про захворювання, факти інтимного життя, які процесуальний противник намагається приховати з тих чи інших міркувань.

Питання про адвокатську таємницю, яке є одним зі складних питань адвокатської етики, в кримінальному процесі вирішується інакше, ніж в цивільному. Тут можливі декілька варіант поведінки адвоката.

З етичної" точки зору бажано, щоб адвокат з початку бесіди з обвинуваченим чи іншими клієнтами роз’яснював, що він не в праві розголошувати довірені відомості. Трапляються випадки, коли обвинувачений в бесіді віч-на-віч з адвокатом повідомляє, що він вчинив злочин, розповідає подробиці, називає учасників, а на офіційних допитах свою вину заперечує. Адвокат потрапляє у складне становище: він має зберігати таємницю, тоді як, з іншого боку, його можуть звинуватити в змові з обвинуваченим. Останнє свідчить, що адвокат вже не в змозі впливати на позицію обвинуваченого,

Ряд адвокатів правознавців України визнає, що свою правову позицію адвокат повинен узгоджувати з підзахисним, його показаннями, ставленням до пред’явленого обвинувачення. Тобто він не в праві ігнорувати думку підзахисного, не вільний у виборі позицій, але у вирішенні правових питань, вибору тактики і методики захисту він є незалежним.

Адвокат висловлює суду свою думку про докази, їх обґрунтованість чи, навпаки, суперечність, не перекручуючи факти. В цій ситуації; він може порадити підзахисному щиросердно визнати свою вину. Однак, це лише порада, не більше. Вмовляти підзахисного чи схиляти його до цього адвокат не має права. Зізнання, викладені в приватній бесіді підзахисним адвокатом, не повинні братися до уваги такі причини: об’єктивно вина підзахисного не доведена; суб’єктивна заява обвинуваченого, який взяв вину на себе, може бути обманом, а перевірити ГГ адвокат не має можливості. Існує думка, що таке розходження позицій підзахисного і захисника допустиме. Захисник і повинен спростувати обвинувачення, спираючись на показання підзахисного І , водночас, звернути увагу суду на обставини, що пом’якшують його вину і відповідальність.

Дискусія щодо позиції адвоката в кримінальному процесі триває і в даний час, але щодо адвокатської таємниці, її збереження, то саме вона і повинна визначити прикінцеві принципи позиції адвоката.

Коли ж підзахисний заперечує свою вину, яка підтверджується матеріалами справи, а адвокату довірительно розповідає про вчинений ним злочин, то, треба повідомити підзахисному, що захист буде спиратися на докази, зібрані у даній справі.

Адвокатська таємниця і полягає в тому, що адвокат не вправі без згоди клієнта скористатися отриманою інформацією, він може шукати лише слабкі місця в обвинуваченні й просити сул про винесення виправдального вироку. Адвокат на повинен Ігнорувати волю дієздатної людини, яка заперечує проти розголошення адвокатом довірених йому таємниць. Розголошення адвокатської" таємниці можливе лише в тому

разі коли підзахисний повідомив про можливий небезпечний злочин, вчинення якого можна попередити. Адвокат який отримав достовірні лані про можливий тяжкий злочин, вступає в суперечність зі своїм статусом громадянина.

Відповідальність за розголошення адвокатської таємниці має покладатися й на інших працівників, які працюють разом з адвокатом. Облік, зберігання матеріалів справи повинні виключати можливість доступу сторонніх осіб. Гарантією збереження адвокатської таємниці повинно бути притягнення до юридичної відповідальності службових осіб , що прагнуть нею заволодіти, чи яка ім внаслідок виконання ними службових обов язків.

Певною формою забезпечення саме конфіденційності є побачення адвоката з клієнтом, яке сприяє необхідному психологічному контактові відвертості довірі створюючи можливості для ведення захисту. В той же час, особливим моральним обов’язком для адвоката стає неповідомлення підзахисному тих відомостей, якими той міг би скористатися, щоб ввести суді органи слідства в оману.

Отже адвокатська таємниця формується як морально-етична і правова категорія. Правовий аспект стає домінуючим, оскільки в умовах змінюється і правовий статус громадянина.

Звернення до правил адвокатської етики при неврегульованості проблем адвокатури може піддати сумніву інститут захисту прав І свобод людини і громадянина. А це, викликає й нове ставлення до проблеми адвокатської таємниці, виявляючи її як морально-етичну проблему українського права в цілому.

4. Начерк історії адвокатури

5. Основні поняття, принципи та організаційні форми діяльності адвокатури

6. Види адвокатської діяльності

7 . Вимоги, що пред’являються до адвоката

Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури

Дисциплінарна відповідальність

8. Права та обо’ язки адвоката

Професійні права

9. Гарантії адвокатської діяльності

10. Оплата праці адвоката та його помічника

Висновок

Адвокатська таємниця, як правова категорія, виводить нас на широке розуміння філософії права, принципу суспільної справедливості. Вона не може бути обмежена лише сферою професійного виживання.

Отже, адвокатська таємниця формується як морально-етична і правова категорія. Правовий аспект стає домінуючим, оскільки в сучасних умовах змінюється і правовий статус громадянина.

Звернення до правил адвокатської етики при неврегульованості проблем адвокатури може піддати сумніву інститут захисту прав і свобод людини і громадянина. А це на мою думку,