Заміна сторін в зобов'язанні спочатку не допускалась. Як уже відзначалося, римське зобов'язання на ранніх стадіях було суворо особистим взаємовідношенням кредитора і борж-ника, що за умов обмеженого цивільного обороту не викли-кало істотних незручностей. Пізніше був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів римське право допускало перехід більшості зобов'язань в спадщину Виняток становили тільки зобов'язання, тісно пов'язані з особою кредитора або боржника (аліментні зобов'язання, обов'язок художника написати портрет тощо). Останні не могли бути предметом спадкування. І все ж заміна осіб у зобов'язанні за життя кредитора і боржника тривалий час не допускалась, що було дуже незручно.

Основою заміни осіб в зобов'язанні стала новація (оновлен-ня зобов’язання), на підставі якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій особі. З цією метою зі згоди боржника кредитор укладав з третьою особою, якій хотів передати своє право вимоги до боржника, новий договір того ж самого змісту, який був в першому зобов'язанні. Новий договір відміняв старий, встановлюючи зобов'язально-правове відно-шення між тим же боржником і новим кредитором. Така форма заміни кредитора в зобов'язанні була досить громізд-кою, складною і не могла задовольнити потребу цивільного обороту По-перше, для новації вимагалась згода боржника, якої він міг і не дати з яких-небудь своїх міркувань. По-друге, укладення нового договору не лише відміняло ста-рий, а й припиняло різні форми забезпечення, встановлені для нього, що також ускладнювало становище нового кре-дитора.

На зміну новації прийшла досконаліша форма заміни кре-дитора, а потім і боржника. З утвердженням формулярного процесу, коли можна було вести справу через представни-ка, почали застосовувати особливу форму передачі зобов'-язання, яка дістала назву цесії — cessio. Суть ЇЇ полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє право вимо-ги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню боргу з боржника і передавав йому своє право В більш пізньому римському праві цесія стала самостійною формою переносу права від попереднього кредитора до другої особи. Вона усувала недоліки новації. Для цесії не треба було згоди боржника, його лише належало повідо-мити про заміну кредитора. Крім того, цесія не відміняла раніше існуючих форм забезпечення зобов'язання: з пра-вом вимоги до нового кредитора переходило і забезпечен-ня зобов'язання.

Для захисту інтересів цесіонарія йому надавався спеціаль-ний позов Цесія укладалася за волею кредитора, за судо-вим рішенням, а також на вимогу закону. Не допускалась цесія, якщо вимога мала сугубо особистий характер (на-приклад, аліменти), при спірних вимогах, а також заборо-нялась передача вимоги впливовішим особам, від підопіч-ного до опікуна.

Разом з поступкою вимоги допускалося переведення бор-гу на іншу особу. При передачі права вимоги особистість боржника ніякої ролі не відігравала, а при переведенні бор-гу на іншу особу його особистість набувала істотного зна-чення: чи платоспроможний він, чи заслуговує на довіру Вступаючи в нове фактично зобов'язання, кредитор мав бути впевненим в його виконанні, вірити новому боржнику. Тому перенесення боргу мало місце лише за згодою кредитора. Здійснювалося воно у формі новації, тобто укладенням но-вого договору між кредитором і новим боржником, який припиняв дію старого договору, що існував між кредитором і старим боржником.

Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов: а) прийняття чужого боргу — добровільне; б) особа, що приймає чужий борг, повинна бути сторонньою; в) пе-реведення має здійснюватися у формі певного правочину, тобто бути належно оформленим. Переведення боргу — своєрідна форма забезпечення виконання зобов'язання, тому інколи вона виражалася у формі надання застави чи поруки.

Виконання зобов'язань

Головна мета будь-якого зобов'язання — задовольнити певні вимоги кредиторів — певні потреби або відшкодуван-ня заподіяних збитків. Тому будь-яке зобов'язання зумовле-но передусім його реалізацією. Виконання зобов'язань по-лягає в здійсненні зобов'язаною особою (боржником) дій, що становлять його зміст (передача речі, надання речі в тим-часове користування, виконання якої-небудь роботи). Пред-метом виконання зобов'язання за загальним правилом є об'єкт зобов'язання, який без згоди кредитора не може бути замінений іншим предметом. Само по собі виконання має багато різних нюансів, елементів, вимог тощо. Тому в прак-тиці нерідко виникають спори про характер виконання, його повноту, відповідність умовам договору. Те, що на думку боржника вважається виконанням, на погляд кредитора не відповідає умовам договору і не може бути визнаним як ви-конання. З метою уникнення подібних спорів римські юристи розробили чіткі критерії, яким відповідало виконання зобов'язання. Невідповідність хоча б одному з них мала певні негативні наслідки, аж до визнання зобов'язання невикона-ним

Від дисципліни виконання зобов'язань залежить усталеність цивільного обороту. Тому римські юристи надавали велике значення оцінці виконання зобов'язань. Вони розробили загальні правила виконання, встановили сувору відпові-дальність за порушення принципів виконання.

Ефективність зобов'язально-правових норм визначається результативністю виконання. Нема виконання — нема зо-бов'язання. Будь-які правові операції, що передували вико-нанню, втрачають сенс, якщо не досягнуто бажаного резуль-тату.

За грошовими зобов'язаннями виконання називалось плагежом. Будь-яке зобов'язання — це тимчасове правове відно-шення. Нормальний спосіб його припинення — виконання (платіж). До виконання боржник певним чином пов'язаний зобов'язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі. Обмеженість, зв'язаність боржника при-пиняються виконанням зобов'язання, що звільняє його від зобов'язання. Для цього необхідне виконання таких умов.

1