3.2. Куди звернутись?

“Я-людина, хоча ще дитина. І байдуже, чи я тільки-но з’явилась на світ, чи мені 5 місяців, чи 16 років. Я живу. Маю право жити. Я вслухаюсь в світ, вдивляюсь в його, часом, не такі вже й добрі очі, вростаю в нього своїми думками, мріями, почуттями. Я стаю його часткою. Нехай і малесенькою. Але серед океану слів хтось почує і мій голос. Нехай тихий, але в ньому та незвідана сила, якої не збагнути Вам, дорослим, заклопотаним власними справами, турботами... Я особистість, і ви маєте прислухатись до мене, почути, помітити мене! Я творю свій світ, він схований десь далеко-далеко, на межі між вічністю і реальністю. І однаково, чи білий він, чи чорний – ніхто не має право нівечити його.

Я маю чисту душу. Не знищену гріхом, зрадою, заздрістю, не заплямовану підлістю, ненавистю і брехнею. Вона не стоїть на колінах перед блиском золотих монет, не прагне володіти імперіями, мільйонами людей, не торгує своєю честю та гідністю. Вона вільна від суєти. Ви можете насміхатись. Ви можете сто раз вторити “Ти ще мала. Що ж бо ти знаєш про своє життя...” Та хай відповість Вам Господь: “..Коли не навернетесь і не станете, як діти, - не ввійдете в царство Небесне” (Євангеліє від св. Матвія 18:3).

Мені не байдуже горе пораненої пташки і скривдженої людини, розпач Землі, що задихається від диму електростанцій і хімічних заводів. Я ж бо вірю в казку, я ж бо переконана: добро перемагає зло.

Я – проти зла, проти воєн і насильства, проти фальші і лицемірства, проти сварок і образ. Зазирніть мені в вічі і збагнете: я хочу бачити світ лише добрим, щасливим, усміхненим. Не розбивайте моїх рожевих мрій. Бо ж, зрештою, не так вже й мало залежить від Вас...

Дитина

P.S. Хто ж, як не Ви, захистить мене?”

Приблизно так би виглядав лист дитини до людини дорослої. А кому його адресувати? Як задовго чекати нам на цю відповідь? Та чи прийде вона? Чи знайде хвилинку вільного часу дорослий світ? До кого має звернутись дитина по допомогу?

У нашому законодавстві говориться, що держава захищає права дитини, дотримується Конвенції і контролює її дотримання. Але це все в ідеалі. Не існує ще в Україні такої організації, яка б дійсно постійно, системно захищала права дитини, відстоювала їх, контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини.

Так, існують, звичайно, служби у справах неповнолітніх, різні організації та органи, фонди та служби, але всі вони не несуть тієї лепти, яку б хотілося бачити. Багато зараз у засобах масової інформації друкують телефонів довіри, адрес різних організацій, але постійної, державної, керованої вищими органами організації, яка б насамперед захищала права дитини, немає.

Нащо ж тоді було приймати і ратифікувати Конвенцію ООН про права дитини, якщо діти не знають своїх прав, їх не дотримуються й дорослі?

Можливо, вірно зробили США, коли не прийняли Конвенцію, бо чесно признались, що не можуть гарантувати дотримання й виконання всіх прав та обов’язків перед дітьми.

Але надія є, зараз створений проект про утворення такої потрібної всім нам організації, але це лише проект, скільки його будуть узгоджувати та обговорювати ніхто не знає, але все ж таки це вже щось.

Поки що якусь частину обов’язків цієї майбутньої організації виконують інші органи. Це служби у справах неповнолітніх – спеціальні органи, які існують крім органів опіки та піклування, прокуратури і суду, для захисту справ неповнолітніх в кожному місті чи районі.

Згідно із законом України такі Служби у справах неповнолітніх створюються при місцевих радах народних депутатів. Співробітники цих служб ведуть облік так званих “неблагополучних сімей” і слідкують за розвитком неповнолітніх у цих сім’ях.

Інформацію про дітей з цих сімей служби можуть отримати від шкіл, поліклінік, і також самих неповнолітніх, які звертаються до них безпосередньо або використовують телефони довіри. По находженні сигналу про порушення батьками (чи особами, які їх замінюють) прав дитини Служба у справах неповнолітніх створює комісію у складі працівника Служби, спеціаліста у справах дитинства, психолога, а іноді і працівника міліції, і відвідує помешкання, де проживає неповнолітній з сім’єю. Члени комісії проводять бесіду з батьками, родичами, сусідами, а також, з дозволу батьків, з самими неповнолітніми.

У разі, якщо конфлікт не вдається ліквідувати за допомогою бесід та інших заходів впливу, служба у справах неповнолітніх має право звернутись до прокуратури чи суду для порушення справи про позбавлення батьківських прав. У виключних випадках, коли існує реальні загроза життю чи здоров’ю дитини, служба у справах неповнолітніх може негайно вилучити дитину з сім’ї до вирішення судом справи про позбавлення батьківських прав. Разом з тим, треба розуміти, що кожен таких випадок є дуже складним для тих, чиї судьби він зачіпає, так і для соціальних працівників.

3.3. Корисні адреси

Зараз в Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав людини і дитини. Але куди звернутися, щоб дістати допомоги? Населення не знає відповіді на це питання. Тому в пригоді можуть стати адреси деяких міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих в Україні, які займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому. Ось деякі