- встановлює правові основи державного нагляду за додер-жанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприєм-ницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

- спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресу на основі викорис-тання результатів вимірювань гарантованої точності, ви-ражених у тих одиницях, що допускаються до застосу-вання, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

- визначає правові та економічні основи систем стандарти-зації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;

- встановлює правові основи державного контролю за ви-добуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцін-ного каміння, виконання операцій із зазначеними цінностями.

Законодавство про арбітражні суди Див.: Закон України "Про арбітражний суд" №1142-12 від 04.06.91 та арбітражний процес Див.: Арбітражний процесуальний Кодекс України №1798-12 від 06.11.91 визначає організацію та діяльність арбітражного суду – неза-лежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що ви-никають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного ко-мерційного арбітражу (третейського суду) Див.: Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" №4002-12 від 24.04.94 щодо вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є право-ве забезпечення комерційної діяльності, яке включає, зокре-ма, створення її законодавчої основи, тобто системи норма-тивних актів (головним чином у формі законів), що визнача-ють правовий статус суб'єктів комерційної діяльності та регламенту-ють різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного комерційного законодавства в Україні пов'язане з труднощами, викликаними насамперед економічними та соціально-політичними факторами.

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як осно-ви економічної системи, директивного планування та дії принципу демократичного централізму в керівництві еко-номікою. І хоча так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987 р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності з старим законодавством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки ("Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Ук-раїні") одразу ж після набуття чинності вступили у супе-речність з чинним законодавством (передусім з Цивільним ко-дексом, робота над оновленням якого невиправдано затя-гується). Суперечності нового законодавства з старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в комерційних відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопору-шень та зловживань з боку суб'єктів комерційної діяльності.

По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони "Про цінні папери та фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про селянське (фермерське) господарство", Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", укази Президен-та України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нор-мативних актів (як це було з антимонопольним законодавст-вом та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця в складне ста-новище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричи-няє невизначеність та очікування природного розвитку подій.

По-третє, ще одна складність викликана припиненням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного су-веренітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в комерційному законодавстві вакуум, який склався внас-лідок того, що загальносоюзне комерційне законодавство містило ряд принципово важливих для правового регулювання комерційної діяльності актів, не продубльованих республі-ками (транспортні кодекси та статути, Положення про постав-ки, Правила про договори підряду на капітальне будівництво тощо).

Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами "близького зарубіжжя"), не-обхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирі-шення ще однієї проблеми – створення правової бази міждержавної комерційної діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке, в свою чергу, має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Ук-раїна не підписала Угоду про принципи зближення комерційного законодавства держав – учасниць Співдружності, вчинену в Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами – учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближен-ня законодавства, яке регулює комерційну діяльність, у та-ких, зокрема, напрямах: цивільне законодавство (в частині, що регулює комерційну діяльність); законодавство про підприємства та комерційну діяльність, про порядок роз-гляду господарських спорів, антимонопольне законодавство; транспортне законодавство; законодавство про зовнішньо-економічні відносини, включаючи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регу-лює митні правила і тарифи Див.: Бюлетень міжнародних договорів. – 1993. – № 10. – С. 3–5.. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні