Третім видом суб'єктів комерційного права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфра-структури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, – обслугову-вання ринку. Фінансовий інститут можна визначити як ор-ганізацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші комерційні товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, ко-мерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів ви-значаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).

Види органів управління – суб'єктів господарського права системно визначені у Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобро-совісної конкуренції у підприємницькій діяльності" Див.: Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобро-совісної конкуренції у підприємницькій діяльності" №2132-12 від 18.02.92. Це:

- центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;

- представницькі органи та органи місцевого самовряду-вання;

- органи управління громадських організацій;

- асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств при виконанні ними функцій управління в межах делегованих їм повноважень.

Особливими суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-підприємців:

громадян України;

іноземці;

особи без громадянства.

Ці особи мають право здійснювати комерційну діяльність у будь-яких організаційних формах на їх вибір (ст. 6 Закону "Про підприємництво"). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

Комерційна діяльність фізичної особи може здійснюватися і без створення юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності.

Кожен з видів суб'єктів комерційного права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк – кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади – управлінську діяльність в економіці та ін. Правовою формою, в якій врегульовані зав-дання суб'єктів комерційного права, є їхні статутні комерційно-правові акти – установчі документи (установчий до-говір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Вихо-дячи із завдань статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта комерційного права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно з законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є ко-мерційними організаціями, їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальню-ючим показником фінансових результатів комерційної діяльності підприємства (ст. 1, 18 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 1 Закону "Про підприємництво"). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (влас-ники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства на-лежить його засновникам, які виходять при цьому з своїх комерційних можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої за-коном.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта комерційного права виступають його права, захист яких га-рантує держава. Права суб'єктів визначаються комерційним законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інсти-тутів, органів державної виконавчої влади.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту Див.: Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України. – Київ. – 1998. – с.52-53.

Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі права власності, згідно з якою власник "може використовувати май-но для здійснення господарської та іншої, не забороненої за-коном діяльності" (ст. 4 Закону "Про власність"). Ця норма деталізована ст. 5, 6 Закону "Про підприємництво" та ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні". Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підпри-ємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про ство-рення підприємства, право змінювати у встановленому поряд-ку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним пра-вилом, ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).

Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти комерційного права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статут-ними актами згідно з принципами, визначеними законодавст-вом. Основним є принцип поєднання прав власника на госпо-дарське використання свого майна з самоуправлінням трудо-вого колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, гос-подарські товариства). Власник і уповноважений ним орган в порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегува-ти свої управлінські права органу управління.

До управлінських належать, зокрема, права:

- самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його структурних підрозділів, включаю-чи так звані відособлені підрозділи: філії, представниц-тва, відділення тощо;

- приймати і змінювати статут, інші установчі документи;

- затверджувати положення про структурні підрозділи;

- формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб, визначати їхні обов'язки тощо.

Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності воно належить. Конкретно це пи-тання визначається статутними актами. Наприклад, підпри-ємства – суб'єкти права колективної власності мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший – це загальні збори (на-приклад, загальні збори акціонерного товариства) або конфе-ренція. Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і