Згідно з принципами публічності (ст. 4 КПК України) і встановлення об’єктивної істини (ст. 22 КПК України) у кримінальному процесі вся діяльність, скерована на з’ясування того, чи вчинено злочин, складає обов’язок органів держави, які відповідальні за кримінальну справу, тобто суду, прокурора, слідчого і органу дізнання. Ця діяльність: а) зобов’язує порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину; б) вимагає вжиття всіх необхідних заходів до збирання, перевірки, оцінки доказів як на попередньому розслідуванні, так і в суді; в) поширюється не тільки на винність або невинність обвинуваченого у вчиненні злочину, а й на інші елементи предмета доказування (статті 23 і 64 КПК України), в тому числі й щодо вжиття заходів до відшкодування заподіяної злочином шкоди потерпілому незалежно від позиції якихось органів, установ і організацій, осіб, зокрема обвинуваченого й потерпілого (крім справ приватного і приватно-публічного обвинувачення); г) забезпечує охорону законних інтересів обвинуваченого та інших учасників процесу – потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також забороняє перекладати на них обов’язок доказування.

До фактів, що підлягають доказуванню стосовно характеру і розміру шкоди, заподіяної злочином потерпілому, слід віднести: а) дії, які заподіяли шкоду, в їх конкретному виразі в кожному окремому випадку; б) наявність шкоди, заподіяної особі чи майну, – також у її конкретному виразі; в) наявність причинного зв’язку між діями особи, притягненої до кримінальної відповідальності, і шкодою; г) вину заподіювача шкоди;
д) умисел або необережність потерпілого, а якщо останні були допущено, – то й ступінь їх вираженості; е) майнове становище особи, яка заподіяла шкоду; є) розмір заподіяної шкоди; ж) розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Висновок

Підводячи підсумки проведеного в даній роботі дослідження, слід зауважити, що в кримінальному процесі України правове становище потерпілого на сьогоднішній день в значній мірі не відповідає вимогам сучасності.

Хто з нас не чув про таку ситуацію: пограбували квартиру, злочинця через деякий час знайшли, засудили, а шкоду постраждалим іще не відшкодовано, хоча право на компенсацію – невід’ємне право громадян, елемент правового статусу особи. Тим часом законні інтереси потерпілих часто залишаються незахищеними.

Наявність численних прогалин у законодавстві про забезпечення прав потерпілих і захист їхніх інтересів ставить на порядок денний питання про необхідність розроблення і прийняття спеціального нормативного акта про посилення захисту прав і законних інтересів громадян, щодо яких вчинено злочин.

Однак, справа не тільки в недосконалому законодавстві. Проведеним опитуванням 15% (із 60 потерпілих) не змогли назвати жодного права з тих, якими їх наділив законодавець Гошовський М.І., Кубинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 79.. А це свідчить про низький рівень правового виховання громадян, про необхідність посилення роз’яснення потерпілим їх прав і ролі в розкритті злочину.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997.

2. Кримінально-процесуальний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою Української РСР Законом від 28 грудня 1960р., із змінами і доповненнями.

3. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К., 1995.

4. Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, із змінами і доповненнями.

5. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, із змінами і доповненнями.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1978 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів”, із змінами і доповненнями.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, із змінами і доповненнями.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 22 грудня 1978р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів”

9. Божьев В.П. Предпосылки усиления защиты прав и интересов потерпевшего в уголовно-процессуальной деятельности // Проблемы повышения качества уголовно-процессуальной деятельности в условиях перестройки. – Ижевск, 1989.

10. Гошовський М.І., Кубинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

11. Иванов Ю.А. Процессуальное положение потерпевшего // Вопрос теории и практики уголовного судопроизводства. – М., 1984.

12. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве.

13. Лаптеакру В.Д., Мартынчик Е.Г. Адвокат в кассационном и надзорном производстве по уголовным делам. – Кишинев, 1994.

14. Леоненко В.В. Основные направления совершенствования УПК Украины // Проблеми боротьби із злочинністю в Україні. – К., 1992.

15. Малеин Н.С. О моральном вреде / Государство и право. – 1993. - № 3.

16. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999.

17. Савицкий В.М. Потерпевший от преступления: расширение прав, усилие процессуальных гарантий // Сов. государство и право. - 1986. - № 5.

18. Шибинко В.П. Некоторые положения теоретической модели УПК об участниках уголовного процесса могут быть усовершенствованы // Совершенствование уголовно-процессуального законодательства. – М., 1991.