спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. В примітці вказується, що всі ці засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності. У додатку №2 до вказаної постанови зазначено, що громадяни набувають права власності на такі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:
1) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку; на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку; на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльзоточивої та дратівної дії, - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку; на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;
2) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, - спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);
3) на радіоактивні речовини - Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.
Ці об’єкти можуть бути предметом застави лише з урахуванням вказаних обмежень на здійснення права власності на них.
Відповідно до ч.3 ст.4 та ст.5 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути як речі, так і їх невіддільні плоди, якщо інше не передбачено договором. При цьому наступний урожай та приплід від тварин від тварин віднесені не до плодів, а до інших прибутків.
Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. У зв’язку з тим, що для спільної власності характерне здійснення права власності в цілому рівною мірою кожним учасником, то для відчуження речі необхідна згода всіх учасників. Тому майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі. Ч.2 ст. 6 Закону України “Про заставу”.
Предметом застави може бути і вимога, але лише відчужувана. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не можуть бути предметом застави, належать: вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав; вимоги про відшкодування моральної шкоди та інші.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути майнові права. Наприклад особисті права автора, такі як право автора на авторство, право авторське ім’я, право на опублікування свого твору та на його недоторканність є невідчужуваними правами і відповідно не можуть бути предметом застави. Але майнові права автора (право на винагороду за створення та використання твору, право на відшкодування збитків, які завдані незаконним використанням твору) можуть бути і є предметом застави. Слід зазначити, що невідчужуваність прав може встановлюватись законодавством.
Припинення застави. Принципове значення для характеристики застави мають підстави її припинення і способи реалізації заставного права. Стаття 28 Закону України "Про заставу" встановлює, що право застави припиняється в разі:
1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання;
2) загибелі заставленого майна;
3) набуття заставодержателем права власності на заставлене майно;
4) примусового продажу заставленого майна;
5) закінчення строку дії права, яке становить предмет застави.
Хоч перелік підстав припинення застави, які передбачені в цій статті є вичерпним, однак неможливо заборонити, наприклад, виконати зобов'язання зарахуванням. Можливі й інші законні підстави припинення застави.
Оскільки застава має акцесорний (додатковий) характер щодо забезпечуваного нею зобов'язання, то виконання або припинення останнього веде до автоматичного припинення права застави, адже застава завжди встановлюється з метою забезпечити певну вимогу. При частковому виконанні боржником забезпеченої заставою вимоги, застава зберігається в повному обсязі. Ця вимога — прямий наслідок дії принципу неподільності предмета застави. Припинення права застави при загибелі заставленого майна і при переході права власності на предмет застави до заставодержателя є наслідком речового характеру застави.
Однак найактуальнішою підставою припинення заставних правовідносин є звернення стягнення на об'єкт застави. Значення цієї підстави визначається тим, що саме від неї фактично залежить ефективність та можливість застосування застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, що забезпечене заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором, таким чином тут має місце примусовий продаж заставленого майна як про підстава припинення застави
На підставі законодавства процес реалізації застави проходить за два етапи. Перший, передбачений ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" і полягає в тому, що спочатку заставодавцю необхідно отримати відповідне рішення судового органу, якщо інше не встановлено законом чи договором. Можливість встановити порядок звернення стягнення на предмет застави в самому договорі застави, яка запроваджена Законом України від 21 жовтня 1997 р., спрощує процедуру задоволення вимог заставодержателя, однак саме внаслідок свого договірного характеру веде до того, що як тільки ця умова перестане задовольняти сторони, його реалізація буде досить проблематичною. Вказаний закон чітко встановив,