Поведiнка учасникiв правовiдносин завжди має суспiльне значення. Вона здiйснюється з метою задоволення рiзноманiтних законних iнтересiв суспiльства, держави, особи. Вступаючи у правовiдносини, суб’єкти задовольняють певнi матерiальнi, духовнi та iншi потреби (наприклад, придбають речi, користуються авторськими правами, правами винахiдника).

Об’єктом правовiдносин виступає поведiнка людей, яка може бути рiзною за складом. У майнових правовiдносинах об’єктом є така поведiнка людей, яка направлена на задоволення певних життєвих благ.

Не усi правовi вiдносини є майновими: суб’єктивнi юридичнi права та обов’язки виникають не завжди з приводу речей. У немайнових правовiдносинах об’єктом є саме фактична поведiнка їх учасникiв. Здiйснюючи тi чи iншi дiї, передбаченi нормами права, учасники правовiдносин тим самим задовольняють свої потреби. Тобто, юридичнi права та обов’язки, впливаючи на поведiнку учасникiв немайнових правовiдносин, досягають мети правового регулювання.

Питання про об’єкт правовiдносин юридичною наукою розглядається неоднозначно. Доволi широке розповсюдження мало та має трактування об’єкту як сукупностi рiзноманiтних матерiальних та нематерiальних благ, якi знаходяться у сферi iнтересiв учасникiв правовiдносин.

За такого пiдходу об’єкт правовiдносин знаходиться за межами юридичного змiсту правовiдносин, тобто поза суб’єктивними правами та обов’язками. Це тi явища (предмети) оточуючого нас свiту, на якi направленi суб’єктивнi права та обов’язки.

Уявляється, що матерiальнi та нематерiальнi блага є метою, заради якої особи вступають у правовiдносини. Завдання юриспруденцiї полягає у вивченнi дiй учасникiв правових вiдносин, а не речей та iнших благ, заради яких вони вступають у правовiдносини. Важливо встановити характер цих дiй, їх вiдповiднiсть юридичним правам та обов’язкам суб’єктiв. Якщо така вiдповiднiсть iснує, то одночасно досягається мета, яку ставили перед собою учасники правовiдносин. Речi, предмети матерiального свiту вивчають фiлософiя, соцiологiя, економiчна наука, виробнича практика. Теорiя права виявляє лише юридичнi властивостi речей, що знаходяться у сферi iнтересiв суб’єктiв правовідносин.

3. Суб’єктивнi права - це надана та охороняєма державою можливiсть (свобода) суб’єкта правовiдносин за своїм розсудом задовольняти тi iнтереси, якi передбаченi об’єктивним правом. Право, що належить суб’єкту, називається суб’єктивним правом тому, що тiльки вiд волi суб’єкта залежить, як ним розпорядитися. Це можливiсть не довiльна, а правова, яка встановлює мiру дозволеної поведiнки.

Суб’єктивне право проявляється у трьох рiзновидах:

1) у можливостi позитивної поведiнки власника суб’єктивного права з метою задоволення своїх iнтересiв;

2) суб’єктивне право виражається у можливостi власника суб’єктивного права вимагати певної поведiнки вiд зобов’язаних осiб з метою задоволення своїх законних iнтересiв;

3) суб’єктивне право включає у себе можливiсть власника суб’єктивного права звернутися до компетентних державних органiв за захистом своїх порушених прав.

4. Юридичнi обов’язки - це передбачена законодавством та охороняєма державою необхiднiсть належної поведiнки учасника правових вiдносин у iнтересах власника суб’єктивних прав (індивіда, органiзацiї, держави в цiлому).

Якщо змiст суб’єктивних прав утворює мiра дозволеної поведiнки, то змiст обов’язкiв - мiра належної, необхiдної поведiнки у правовiдносинах. Зобов’язанiй особi диктується мiра належної поведiнки з метою задоволення iнтересiв власника суб’єктивних прав.

Змiст юридичних обов’язкiв виражається у двох рiзновидах:

1) у необхiдностi здiйснювати активнi позитивнi дiї на користь iнших учасникiв правовiдносин (власникiв суб’єктивних прав);

2) юридичнi обов’язки полягають у необхiдностi утримання вiд дiй, заборонених нормами права.

Юридичнi права та обов’язки у правовiдносинах - це не сама поведiнка суб’єктiв, а надання можливостi чи необхiдностi певної поведiнки, передбаченого нормою права. Реалiзацiя суб’єктивних юридичних прав та обов’язкiв означає їх вплив на фактичну поведiнку учасникiв правовiдносин, втiлення закладеної у них мiри дозволеної та належної поведiнки у реальнi суспiльнi вiдносини.

Правовiдносини виникають, змiнюються або припиняються внаслiдок настання певних життєвих обставин (фактiв).

Юридичнi факти - це конкретнi життєвi обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, змiну або припинення правових вiдносин. Юридичнi факти формулюються у гiпотезах правових норм, вони спричиняють вiдносини мiж суб’єктами на пiдставi приписiв правової норми.

Юридичнi факти мають велике значення для практики правового регулювання суспiльних вiдносин. Вiд наявностi або вiдсутностi вiдповiдного юридичного факту залежить визнання чи невизнання права або обов’язку певного суб’єкта.

За рiзними ознаками юридичнi факти подiляються на такi видовi групи:

1. За юридичними наслiдками:

- правовоутворюючi - на основi яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язкiв;

- правозмiнюючi - що тягнуть за собою збiльшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язкiв;

- правоприпиняючi - що лiквiдують певнi права i обов’язки, носiєм яких суб’єкт був до виникнення цих фактiв.

2. За складом:

- простi - що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслiдкiв;

- складнi - що являють собою певну сукупнiсть окремих фактiв, необхiдних для настання юридичних наслiдкiв.

3. За тривалiстю у часi:

- одноактнi - що складаються з одноразового акту їх виявлення;

- триваючi - тривала у часi ознака.

4. За їх зв’язком з iндивiдуальною вольою суб’єкта:

- подiї;

- дiї.

Подiї - це юридичнi факти, що вiдбуваються незалежно вiд волi людей (народження або смерть людини, досягнення повнолiття, стихiйнi явища).

Дiї - це такi юридичнi факти, настання яких залежить вiд волi та свiдомостi людей. З точки зору законностi усi дiї людей подiляються