Досвід показує, що для практичних працівників, а також і слухачів спірним моментом виявляється задача визначення стосовно кожної версії вичерпною сукупності питань, які підлягають практичні перевірці. По цій причині дане завдання вимагає серйозного і наполеглого відпрацювання на заняттях і відповідного висвітлення в учбовому посібнику.

Для того, щоб з висунутого на передуючому етапі припущення вивести положення, судження, яким виражається версія, включається у висновок у якості посилання (або в склад посилання в якості одного з елементів). В операціях по розробці положень використовуються в якості інструментарію різноманітні логічні конструкції. В логіці відомі два правильних модусу умовно-категоричного умовиводу – стверджуючий і заперечуючий. Використання стверджуючого модусу можна проілюструвати за допомогою такого роздуму: “Якщо Іванов здійснив злочин (крадіжку), то він був на місці події, у нього повинні бути викрадені речі Згідно висунутої версії, існують певні підстави вважати, що в крадіжці винен Іванов. З цього виходить, що можна припустити, що Іванов був на місці події і що в нього повинні бути викрадені речі.” Якщо версія вірна, то і виведенні положення повинні відповідати дійсності. Достовірність положення визначається достовірністю версії. Подальша перевірка висунутої версії буде пов’язана з пошуками відповідей на питання: “Чи знайдені на місці події сліди перебування Іванова?”, “Чи зберігаються у нього викрадені речі?” і т.д.

Заперечуючий модус використовується в процесі доказування хибності версії. Розглянемо його нижче.

В процесі логічного виведення положень із версії найбільш широко застосовується дедукція. Саме з цим методом отримання нового знання, а саме, в логічному відношенні пов’язане використання типових версій. Вони можуть підказати, де, наприклад, злочинці частіше за все ховають зброю або викрадені речі, яким шляхом намагаються знищити сліди і т.д. Однак важко погодитись з тими авторами, які вважають дедуктивний метод єдиним можливим методом виведення положень з версії. Не можна виключати інші методи, наприклад, аналогію: бо саме вона являється одною з логічних основ реалізації особистого досвіду слідчого, роль якого на цьому етапі версіювання заперечувати неможливо.

Для цих цілей на практиці використовуються також типові версії і приблизні переліки питань до них, направлені на вияснення (встановлення) і уточнення ряду фактів, умов, обставин, що знаходяться в причинному зв’язку з подією, що розслідується. Так, ключем до розкриття злочинів, пов’язаних з пожежами, служить встановлення причин возгорання. Узагальнення практики розслідування справ даної категорії дозволяє назвати ряд типових версій про причини пожежі і перелік питань, які необхідно вияснити.

Одною з типових версій, яка враховується слідчим практично по кожній справі про пожежу, є версія про те, що пожежа є наслідком умисного підпалу. Її перевірка складається у встановленні ряду питань, як-то:

1. Наявність мотивів, при яких підпал знаходить логічне пояснення.

2. Відповідність кількості і виду товарно-матеріальних цінностей, що фактично знаходились в даному приміщенні на момент пожежі, показанням по даному питанню матеріально-відповідальної особи.

3. Наявність факту страхування майна, чи не надто висока сума страхування в порівнянні з фактичною цінністю майна, коли це страхування проведено.

4. Житлові умови господаря згорілої будівлі і наявності прохань про надання нової житлової площі, чи вирішувалось питання про руйнування будівлі.

5. Наявність ознак спеціальної підготовки умов для інтенсивного розвитку пожежі або умов, що утруднюють його гасіння, виявлення або повідомлення про пожежу (пошкодження телефонного зв’язку, відключення водопровідних мереж, тощо).

6. Факт раптовості виникнення пожежі та інтенсивність його розвитку.

7. Факт відповідних погроз потерпілим до виникнення пожежі.

8. Переміщення до пожежі зацікавленими особами матеріальних цінностей, майна і тому подібного з приміщень, що стали об’єктом пожежі.

9. Наявність двох або більше джерел виникнення пожежі, не пов’язаних між собою, і можливості їх утворення.

10. Наявність слідів приготування підпалу, засобів підпалу і засобів, які могли б бути використані для підпалу.

11. Факти попереднього технічного виконання приладів, що використовувались для підпалу, їх ефективність, можливість застосування в конкретному випадку.

Перерахована сукупність питань випливає з логічного дослідження даного припущення і може бути взята за основу практичної діяльності слідчого по перевірці версії про навмисний підпал.

Перевірка версії.

Третя стадія доказування версії може реалізовуватись двома шляхами. Перший – емпіричний пов’язаний з безпосереднім виявленням фактів, явищ (або їх відображень), він здійснюється засобами процесуального доказування. Другий – теоретичний – полягає в логічному доказуванні або спростуванні версії.

Перший шлях в цілому не характерний для розробки повної моделі криміналістичної версії. В розслідуванні злочинів таким шляхом встановлюються окремі обставини (сліди) скоєного злочину при здійсненні окремих слідчих дій, наприклад огляді місця події.

Другий шлях, на мою думку, досить перспективний і повинен розроблятися в рамках вчення про криміналістичну версію з використанням законів логіки. Так, теоретичне доказування версії принципово схоже на логічну верифікацію, а теоретичне спростування версії – на логічну фальсифікацію. Зупинимось на цьому питанні детальніше.

Логічне доказування, тобто співставлення положень, виведених з перевіряємої версії, з дійсним положенням речей приводить до одного із наступних результатів:

1) доказуванню – встановленню істинності висунутого припущення;

2) спростуванню – встановленню хибності припущення;

3) зміні ступеню вірогідності припущення.

В логіці доказуванням називається операція, що заключається в обгрунтуванні істинності висунутого судження за допомогою інших суджень, істинність яких встановлена раніше. Доказування складається з тезису, аргументів (підстав) і процедури – демонстрації (форми доказування). Тезисом називається судження, істинність якого необхідно обгрунтувати. Аргументи або підстави – істинні судження, за допомогою яких обгрунтовується істинність тезису.