Треба розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, і злочини, передбачені статтями 71 та 187-3.

Масові безпорядки передбачають наявність натовпу, який ке-рується різними мотивами, їх учасники безпосередньо здійснюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або чинять зброй-ний опір владі і цим можуть дезорганізувати на якийсь час діяль-ність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадсь-кої безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи з хуліганських спонукань, намагаються лише грубо поруши-ти громадський порядок. На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст. 187-3, можуть виходити не від натовпу, а від окре-мої групи людей і не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями. Дії, передбачені ст. 187-3, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише пору-шують громадський порядок, нормальну діяльність установ, під-приємстві організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною не-покорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим з хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, вони повинні додатково квалі-фікуватися і за СТ.206 (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3).

Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема його мотиву тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчи-нені в стані необхідної оборони (Рад. право.- 1982.- №3.-с.91-92; 1983.-№2.-с.82), а також дії, спрямовані на покладення краю зло-чинним посяганням і затримання злочинця, навіть якщо при цьому вимушено спричинено шкоду злочинцю (Рад. право.-1975-№7.-с.ІОО-ІОІ).

Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють три види хуліганства: просте (ч. 1), злісне (ч.2) та особливо злісне (ч.З ст.206 КК України).

Так зване просте хуліганство може діставати вияв у таких ді-ях, як нанесення побоїв, тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, пошкодження або знищення майна, вчинення бешкету, тривале публічне співання непристойних пісень, спричинення тривалого не-спокою телефонними дзвінками з вживанням вульгарних слів тощо.

Публічність і громадське (публічне) місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка вчинення хуліганст-ва, що характеризується наявністю або відсутністю людей , подіями , які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною зна-чимістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпеки конкретного хуліганського прояву.

Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримую-чих особу факторів, ігноруючи які, вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція в вузівській ауди-торії, демонстрація кінофільму в переповненій залі).

В ч.2 СТ.206 КК України вказаний вичерпний перелік кваліфі-куючих ознак злісного хуліганства. При кваліфікації хуліганських дій у постанові про притягнення як обвинуваченого, в обвинуваль-ному висновку та вироку повинно бути відображено, за якою саме кваліфікуючою ознакою діяння визнається злісним хуліганством.

При вирішенні питання про визнання хуліганських дій винят-ково цинічними або особливо зухвалими необхідно виходити з оцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час, місце та умови вчинення злочину.

Злісним хуліганством.яке відзначається винятковим цинізмом, можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжувались демонс-тративною неповагою до загальноприйнатих норм моралі, наприк-лад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадньому стані та інше (абз.З п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3). Винятковий цинізм може проявлятись, зокрема, у від-правленні природних потреб або вчиненні статевого акту на очах в обурених цими діями громадян, в демонстративному оголенні, осо-бливо непристойних рухах тіла перед публікою тощо.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, напри-клад, насильством з заподіянням тілесних ушкоджень або знущан-ням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось або було пов'язане з знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та інше (абз.2 п.8 поста-нови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р.№3).

На ступінь зухвалості хуліганства впливають форма хуліган-ських дій, їх тривалість, нездатність потерпілого в зв'язку з мало-літством або старістю протистояти хулігану, розмір спричиненої особі чи майну шкоди, особливе буйство і безчинство тощо. В усіх випадках особлива зухвалість як кваліфікуюча ознака злісного ху-ліганства проявляється в діях, що відзначаються особливою нахабністю, грубістю.

Під припиненням хуліганства громадянином треба розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду мілі-ції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припи-нити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару гро-мадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як на-несення за таких же обставин удару, скажімо, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.2 СТ.206 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представнику громадськості, який охороняє громадський по-рядок.

Хуліганство визнається злісним за ознакою минулої судимості за просте, злісне або особливо злісне хуліганство при умові, що ця судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку. Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.206 КК України.

Відповідальність за ч.З