Чуттєве відображення викликає формування мислячого (ідеального) образу як джерела криміналістичної інформації. В цьому плані розслідування можна інтерпретувати як процес відображення на рівні людської свідомості ідеальних і матеріальних слідів злочину. Слідчий-дізнавач, суддя починають пізнання злочину з живого споглядання матеріальних змін в оточуючому середовищі і виявлення в цих змінах ознак складу злочину.

Дійсно, слідчий при огляді місця події відображає сліди вимірювань, оцінює їх, складає єдину картину події злочину. Під час допиту потерпілого або свідка-очевидця слідчий відображає у свідомості подію злочину, трансформує її в форму для доказування, наприклад, фіксує в протоколі, складає суб'єктивний портрет і схему місця події, тобто закріплює їх матеріально.

У процесі відображення беруть участь три об'єкти: відображуваний (слідоутворюючий), відображуючий (слідосприймаючий), в результаті чого виникає відображення-слід.

Відображуваний об'єкт — це звичайна реальність у конкретний момент часу, як то: люди, події, явища, факти, моменти часу, речі, відносини, тварини, машини та інструменти. Він взаємодіючий і, як правило, є причиною впливу і слідоутворення; він сам джерело енергії взаємодії чи отримує її від іншого джерела.

Відображуючий об'єкт — це будь-яке матеріальне тіло живої і не-живої природи, який під час взаємодії змінює свої зовнішні ознаки і внутрішні властивості, відтворює (копіює) властивості слідоутво-рюючого об'єкта. Це всі матеріальні тіла, які перебувають у агресивному стані.

Відображення — це результат процесу відбиття, сліди в широкому розумінні (матеріальні та ідеальні). У неживій природі відображення являють собою сліди — механічної, електричної, фізичної, хімічної та ін. взаємодії (сліди взуття, знаряддя злому, транспорту, короткого замикання, вибуху, радіоактивності тощо). Механізм дії відображення опосередкований об'єктами взаємодії та енергією взаємодії. Головним чином слід являє зміни слідосприймаючого об'єкта (відображуючого). Однак відображення може бути утворено за рахунок третього об'єкта, наприклад, речовини, яка є на одному із взаємодіючих об'єктів (кров на руці, фарба на знарядді злому). У цьому разі слідовідображення і слідоутворюючий об'єкт — різні предмети. Слідосприймаючий об'єкт у цьому випадку має назву носія сліду на відміну від самого сліду, який можна відокремити від носія.

Відображення може виникнути внаслідок проміжного об'єкта, який знаходиться між відображуваним і відображуючим об'єктами, наприклад, рідке, газоподібне, сипуче середовище. Такі матеріальні проміжні об'єкти називаються каналами зв'язку процесу відображення, каналом передачі інформації від слідоутворюючого об'єкта до слідосприймаючого (так передаються звукові сліди, оптичні сигнали). Слідом-відображенням в даній процедурі є проміжний об'єкт, його енергетичний стан у визначений момент часу.

Відображення людини проходить на рівні суспільної свідомості, тут слідами-відображеннями є уявні образи — "сліди пам'яті, що виникають у свідомості людини, яка думає. У зв'язку з цим утворення слідів пам'яті не можна зводити лише до механічного копіювання або переносу інформації. Досі цей процес не можна вважати пізнаним до кінця. В ньому залишається ще багато білих плям.

Таким чином, методологічну роль теорії відображення як всезагальної властивості матерії для науки криміналістики взагалі і теорії механізму вчинення злочину зокрема можна сформулювати так:

По-перше, усезагальна властивість матерії відображення дозволяє події злочину інтерпретувати як процес відображення і слідоутворення. Якщо існують події в дійсності або існували в минулому, то обов'язково мають бути відображення-сліди. Останнє збільшує число джерел інформації, існують не тільки традиційно тверді носії інформації, але й сипучі, рідкі, газоподібні і т. п.

По-друге, положення теорії відображення про те, що слід-відображення не може існувати окремо від відображуючого об'єкта, в судово-слідчому процесі визначає кінцеву мету дослідження. Практично це означає: якщо є слід, то обов'язково повинен бути предмет, який його залишив.

По-третє, положення теорії відображення про те, що відображуване існує незалежно від відображуючого, орієнтує слідчого на те, що ступінь копіювання слідоутворюючого об'єкта, повнота передач його рельєфу залежить тільки від матеріалу контактуючих об'єктів і механізму взаємодії, але не залежить від суб'єкта дії. Останній, в силу своїх професійних знань і процесуального стану, може одержувати із джерела більше або менше інформації, але кількість відображуваної первинної інформації залишається незмінною. Тому, використання однакових засобів дослідження одного і того самого джерела дозволяє одержувати однозначні результати і таким чином перевіряти обгрунтованість раніше проведених досліджень.

Взаємодія між двома об'єктами являє поодинокий акт відображення і утворення слідів відображення. Злочинна діяльність — це довгий ланцюг взаємодій: людей, тварин, організмів і неживих тіл. У свою чергу, під час взаємодії виявляється один або декілька видів рухів. Візьмемо, приміром, механічний рух, який створює уявлення про переміщення предметів на місці події; хімічний викликає утворення кіпті, іржі, слідів горіння тощо.

При взаємодії об'єкти обмінюються енергією (механічною, хімічною, електричною і т. п.), необхідною для слідоутворення, тобто виконання певної роботи. За кількістю видів рухів, що беруть участь у взаємодії, останні ділять на прості та складні, опосередковані та безпосередні, контактні та безконтактні.

Взаємодія вважається простою, якщо в основі слідоутворення лежить один вид руху, більшість слідів в трасології утворюється при одному виді руху — механічному. Складною називається взаємодія, коли у слідоутворенні бере участь декілька видів рухів. Як, наприклад, при короткому замиканні електричних проводів під час пожежі. Через падіння перекрить (механічний рух) проводи вступають у контакт, потім виникає електрична взаємодія, тобто відбувається плавлення металу на місці кон-такту, а закінчується хімічною взаємодією — утворенням окису міді.

Основні види рухів