1. унеможливлення подальшої злочинної поведінки, що наразі переважно має вияв в ув’язненні;

2. відплата за злочин, або помста;

3. стримування злочинної поведінки – як індивідуальне, так і загальне (шляхом унаочнення наслідків злочинної поведінки);

4. виправлення, реабілітація;

У Америці, наприклад, пенітенціарна система початково була спрямована на виправлення злочинців, чому сприяла більша свобода судді у призначенні покарання. Оскільки робота такої системи вважалася незадовільною, впродовж останніх десятиріч були прийняті жорсткіші і більш визначені види покарання, спрямовані на стримування злочинної поведінки і відплати. Це, у свою чергу, призвело до переповнення тюрем.

Наразі прибічники виправлення зазначають, що початковий варіант не спрацьовував через свою примусовість. "Реабілітація може надаватись лише добровольцям. Примусове зцілення має замінитись на сприяння у бажанні змінитися."

Біологічні і психологічні теорії

Західні вчені продовжують традицію дослідження спадковості, поведінки та інших біологічних і психологічних факторів. Вивчаються генетичні чинники, центральна нервова система, нейроіндокринологія, нейрохімія. Застосовуються психіатричні підходи, і такі відомі психологічні теорії, як психологія особистості, інтелект і злочинність, теорія когнітивного розвитку, біхевіоризм, теорія навчання.

Далі наведені деякі з них, що, на думку автора, є найцікавішими.

Дослідження Центральної нервової системи. Дослідження за допомогою рентгену, сканерів КОТ, МРЗ дозволяють визначити ураження мозку. Результати нейропсихологічних дослідів, проведених із злочинцями вказують на те, що жорстокі, імпульсивні індивіди мають пошкодження мозку в певних місцях. Це може слугувати як аргумент захисту у процесі. Разом з тим, прокурори зауважують, що відхилення у мозковій активності важко пов’язати саме зі злочинною поведінкою, оскільки наразі ще досить важко визначити, яка частина мозку контролює ту чи іншу рису поведінки.

Автономна нервова система (АНС) і соціопатія.

Соціопати (психопати) – це люди, які є агресивними, дуже імпульсивними, антисоціальні особи, які мають незначну чи жодної поваги щодо суспільних цінностей. Приклад: для того, щоб навчитися не красти, дитина має бути навчена – соціалізована – що брати чужі речі без згоди власника є поганим. Як правило, таке навчання проходить у родині. Відповідний чинник страху формується – діти бояться покарання якщо вони вкрадуть, і цей страх допомагає їм стримувати своє бажання вкрасти. Антисоціальні діти не навчаються відповідному засадовому чиннику страху, і тому вони як правило неспроможні передбачати негативні наслідки свого злодійства.

АНС контролює реакцію страху. Якщо діти мають швидку реакцію АНС, вони навчаються реагувати на відповідні стимули страхом, і загалом цей страх стримує їх бажання красти. Діти, які мають повільну реакцію АНС, навчаються боятися повільніше або не навчаються взагалі. Декілька досліджень вказують, що люди зі злочинною поведінкою часто мають повільну реакцію АНС.

Щодо цих підходів Рейд зазначає: "Можливо, біологічні передумови злочинної поведінки матимуть більший вплив у залі суду, ніж у журналах суспільних наук. Тим не менш, наразі соціальні теорії злочинної поведінки переважають у літературі."

Загальним підсумком цих досліджень може бути думка Сарноффа Медніка: "півстолітні дослідження і здоровий глузд не залишають сумнівів у тому, що соціальні і культурні факти відіграють певну роль в етіології злочину. Біологічні фактори… мають розглядатись як ще одна сукупність змінних, що впливають на етіологію злочину. Як соціальні, так і біологічні чинники та їх взаємодія є важливими для повного розуміння нами джерел антисоціальної поведінки."

Соціологічні теорії

Як вже зазначалося, соціальні дослідження є найбільш популярними у західній кримінології, тому і в цьому рефераті їм буде приділено значну увагу.

Сучасні соціологи підходять до вивчення причин злочинної поведінки з двох боків: структурного і процесуального. Перший розглядає злочин у зв’язку з соціальною організацією чи структурою суспільства і з’ясовує зв’язок злочинності з соціальною системою. Які ознаки має ситуація чи соціальна структура, у якій відбувається злочин? Чи змінюються рівні злочинності із зміною цих ситуацій чи структур? Другий підхід розглядає процес появи злочинців, проте він не є особистісним підходом. Соціологи вишукують закономірності, моделі чинників і взаємодії, які можуть пояснити, як люди стають злочинцями.

Звичайно, майже немає теорії, яка чисто входить лише в одну категорію, так само як і неможливо повністю відокремити їх від несоціологічних теорій.

Значна частина сучасних досліджень базується на теорії аномії (безнормовості) Дюркгейма і його переконанні щодо нормальності злочинності; також велика значення мають дослідження Роберта Мертона.

Дослідження банд.

Цей напрямок започаткував Фредерік М. Срешер. Банди розглядаються як наслідок соціальної дезорганізації трущоб. Фактично це було початком теорії субкультур в кримінології. Було виявлено декілька цікавих фактів, наприклад, щодо жіночого бандитизму було сказано таке: "вважається, що жінки вступають до банд тому, що банди надають соціальну структуру і почуття ідентичності, яких не вдається знайти в інших місцях." Фактично це можна застосувати і до підлітків-бандитів.

Важливість цих досліджень обумовлюється тим, що кількість насильницьких злочинів, здійснених членами банди, була втричі більшою ніж у інших правопорушників.

Теорії субкультур.

Їх поєднує думка, що протиправна поведінка санкціонується субкультурою і перебуває під впливом статусних вимог субкультури. Основними представниками є Альберт Коген, Грешам Сайкс і Девід Матса.

Освіта і правопорушення. Дослідження у цій області виявили досить важливі результати. У дослідженнях правопорушень і ухиляння від навчання у школі, Делберт Елліот і Гарвін Восс спробували вдосконалити і розширити теорію диференційованої можливості Кловарда і Охліна. Хоча ця теорія створювалась для з’ясування правопорушень у бандах серед міських жителів-чоловіків з нижчого класу, Елліот і Восс дослідили обидві статі і всі соціальні класи.

Засадою цього дослідження була думка про те, що "як протиправна поведінка, так і кидання школи (drop-out) є альтернативними