з цих “не визначених критеріїв” з правової точки зору і необхідно виходити при їх встановлені. Але пртягом певного часу критерії моралі не тільки сильно змінилися, а ще довго будуть змінюватись відповідно до уявлення як уповноваженої, так і зобовязаної сторони. На жаль, середніх критеріїв оцінки закон не дає.
Невирішеним залишається й питання адекватності спростування, визначення видів іформ відновлення ділової репутації та інтересу. Відповідь на нього ЦК не дає. А у звязку з цим постає надзвичайно актуальне на сьогодні питання: як же в цьому випадку адекватно відшкодувати “зганьблену” честь, гідність, ділову репутацію. В звязку з цим також потребує вирішення питання про відновлення ділової репутації не тільки за допомогою грошей, а й в іншій адекватний спосіб.
На думку автора, всі названі вище питання становлять єдиний блок і тому мають вирішуватися єдиним нормативним документом.
Супільні відносини, що склалися у сфері захисту ділової репутації потребують вдосконалення і додаткової регламентації в ЦКУ. Для цього неохідно, насамперед, дати визначення понять “ділова репутація”, “честь”, “гідність”, що дозволить провести їх розмежування, визначити особливості цих поніть для фізичних та юридичних осіб.
Необхідно також передбачити норму такого змісту: “Орган, що поширив інформацію, зобовязаний на вимогу заявника в строк, що не перевищує одного місяця з дня її находження, опублікувати спростування, якщо у нього немає доказів того, що опубліковані ним матеріали відповідають дійсності”. І лише після того, коли особа, про яку поширювалася інформація, впевниться, що редакція не дає належного спростування або відмовляється від цього, можна у судвому порядку ставити питання про сплату штрафу, що і було передбачено старою редакцією ст.7 ЦК.
Проблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди, спрямованої на відновлення ділової репутації має бути вирішена законодачо Олейников К. Защита имущественних интересов граждан //Вопроси єкономики.-2002.-№2.-с.146-150..
Як висновок, хочеться зазначити, що захист особистих і майнових прав в Україні не відповідає показникам розвитку цивілізованих країн. Громадяни нашої країни потерпають від реальної незахищеності цивільних прав і не можливості добитися справедливості через відсутність дієвого правового механізму, економічних важелей, розвиненої інфраструктурної мережі, що б забезпечили гарантії цивільно-правового захисту.
ВИСНОВКИ
На сучасному етапірозвтку нашої країни майже однією з найболючіших проблем є не гарантованість державного захисту прав і свобод громадян. Нові механізми ведення ринкової економіки, правгнення до реалізації найкращих прад світового досвіду, бажання інтеграції у Європейське співтовариство України ставить вирішення цих проблем на одне з перших місць.
Найбільше збентеження і навіть збурення викликає, те що прийняті законодавчі акти із захисту особистих і майнових прав не мають реальної практичної реалізації: не всі громадяни мають можливість відстояти свої права в судовому порядку. Зараз править принцип: хто сильніше – той і править, хто стоїть при владі, має більше фінансових можливостей – той реально може впливати на прияняті рішення. Пересічений громадян, який не знається на законах і юридичнихтонкощах за таких обставин навіть не намагається відстоювати справедливість. Де ж реальна демократія?
Законодавче закріплення права приватної власності було історичною необхідністю при становленні ринкових віднгосин і мало велике значення при подальшому формувані громадської свідомості, бо закріплювало почутя господаря. Держава дала можливість громадянам приватизації державного житлового фонду, дала можливість здійснювати підприємницьку діяльність, дала можливість вільно і на свій розсуд розпоряджатися своїм майном.
Це безперечно позитивні тенденції, але досвід минулих років і сьогодення говорить нам про наявність основної проблеми: законодавча гра на користь влади призводить до не можливості відстояти і захистити права приватної власності (згадаємо сумнозвісні”фінансові піраміди” і”трастовий бум”, неповернені внески до Ощадбанку СРСР).
Відсутність законодавства про захист деожателів корпоративних прав, нетрадиційні форми фінансування малого бізнесу на основі тимчасовості передачі права користування або розпорядження при збережені прававолодіння (франчайзинг, лізбек, селенг), обігу цінних паперів, що несуть за собою зміну права власності в майбутньому надмірній податковий тягар, дорогі кредитні і орендні ресурси не дають можливості інвестиції у підпиємницьку діяльність на основі приватної власності громадян і захисту цих прав.
Навіть, якщо громадянин на свій ризик і здійснює підприємницьку діяльність, то він все одно знаходиться в незахищеному середовищі від конкурентів, бо до цього часу не було пийнято таких важливих законів як закон “Про захист комерційної таємниці”, “Про місце походження товару”, “Про захист прав на фірмове найменування”.
Проблеми охорони інтелектуальноїї власності в нашій країні залишаються на незахищеному рівні. Попри активізацію зусиль правоохороних органів щодо захисту інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України у низьких стандартах охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Тому, на нашу думку, необхідно:
запровадити дієвій механіз упарвління і розвитку інфраструктури у сфері охорони інтелектуальної власності через створення відповідних Комітетів з охорони винахідництва і раціоналізаторства, секретних відділів з захисту комерційних таємниць на виробництві; Державних служб підтримки винахідників при органах місцевого самоврядування; Консультаційних органів державної і недержаної форми власності з приводу захисту інтелектуальної власності. Основними функціями цих органів є розяснення законодавства, порядку одержання патенту, надання кредитів на внесення плати за патент, надання представницьких і довірчих послуг при реалізації прав на інтелектуальну власність;
підготовка і підвищеня кваліфікації спеціалістів у сфері охорониінтелектуальної власності. Це можна реалізувати через відкриття факультетів, вищих навчальних закладів по всій території України,що будуть готувати спеціалістів з охорони інтелектуальної власності на високому рівні; проведення міжнародних семенарів, галузевих та регіональних конференції щодо захисту прав: друк навчально-методичної літератури з цього