Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями на-лежним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Заки-ну України "Про власність", ст. 32 ЦК України та іншими ак-тами законодавства може бути звернено стягнення. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зо-бов'язаннями держави.

Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає за зобов'язаннями під-приємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає за зобов'язаннями організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чіт-ко розмежовується відповідальність кооперативного об'єд-нання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооператив-ної або громадської організації та її членів. Для деяких коопе-ративних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організа-ції за її зобов'язаннями (статті 35 і 36 ЦК України).

Відповідно до цієї ознаки, засновники (учасники) СДПУ (ПРО) не відповідають по його (об'єднання) зобов'язанням, а СДПУ (ПРО) не відповідає по зобов'язаннях перших.

Д. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбіт-ражному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відпові-дальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті пору-шених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звер-нення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або тре-тейському розгляді цивільного спору.

Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, орга-нізації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єд-нання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Сторонами в арбітражному процесі — позивачами і відпо-відачами — можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юри-дичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передба-чених законодавчими актами, — державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної, особи.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати раху-нок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотни-ми, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахун-ку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями.

Відсутність хоча б однієї ознаки виключає можливість існування організації як юридичної особи.

2.2. Способи та особливості виникнення громадських організацій і політичних партій, як юридичних осіб.

Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворю-ються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не пе-редбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнім статутом.

Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазна-чатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а та-кож інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законо-давству.

Законодавством передбачається кілька способів виник-нення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник май-на або уповноважений ним орган приймає рішення (розпо-рядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокре-ма, підприємства (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). У разі якщо для створення і діяльності підприєм-ства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання ви-дає відповідна рада народних депутатів, а в передбачених за-конодавчими актами випадках — Верховна Рада України за поданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної ради народ-них депутатів.

Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (норматив-ному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для ви-никнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають громадські об'єднання.

Відповідно до статей 11 і 14 Закону України "Про об'єд-нання громадян” рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збо-ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здій-снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну-вання. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Юридичні особи можуть утворюватися на договірній осно-ві,