Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача, який заперечує проти виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільної справи.

А. У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність виникнення процесу у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розглядові у судових органах. Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття «вимога не підлягає розглядові у судових органах» розглядалося обмежено. Під ним розумілася лише непідвідомчість справи судовим органам С. Н. Абрамов, Радянський цивільний процес. Держвидав,Москва, 1952 р., стор. 164..

Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут немає єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумніву твердження про те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі. До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому захисту, але не судовим, а якимось іншим шляхом (громадськими організаціями, арбітражем і т. д.). Загальні правила підвідомчості, як відомо, закріплені нормами цивільних процесуальних кодексів та іншими нормативними актами (Цивільним кодексом, кодексом про шлюб і сім'ю і т. д.).

Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як суб'єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту (ст. 24 ЦПК). Чітке знання судом найважливіших правил підвідомчості і активна допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість останньому оспорювати правомірність виникнення процесу. Стосовно до заперечення відповідача з питань підвідомчості, важливо звернути увагу на правила альтернативної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремі вимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися іншим шляхом.

Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить позивачу. Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого позивачем вибору (розірвання шлюбу в суді, якщо у сторін є можливість розірвати шлюб в органах РАГСу). “Радянське цивільне процесуальне право”. Під загальною редакцією проф. К. С. Юдельсона, М., 1965 р., стор. 202.

Однак в інших випадках альтернативної підвідомчості, коли порядок розгляду спору визначається згодою сторін (співвідношення компетенції і товариського суду з деяких майнових спорів) у відповідача вже, природно, відсутнє право цього процесуального заперечення. Поняття “справа не підлягає розглядові у судових органах “ включає у себе також спори з неправовою вимогою. На відміну від непідвідомчості справи суду, коли вимога все ж підлягає правовому захисту (але не судовому), тут мова йде про вимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не мають правового захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою у законі. Сюди відноситься, наприклад, справа про встановлення батьківства по відношенню до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р. Див Закон Союзу РСР про затвердження «Основ законодавства Союзу РСР й Союзних республік про шлюб і сім'ю» від 27 червня 1968 р Зб-Основи зиконодавстаа Союзу РСР і Союзних республік». ЛІ., 1971, стор. 345. Крім того, до неправових вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в судовому, ні якомусь іншому порядку В. П у ч и н с ь к й й, Вказана робота, стор. 14..

З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цих же підставах (неправова вимога за змістом) відповідач може заперечувати проти виниклого проти нього процесу3. Іншу точку зору висловлює професор М. Гурвич. Він вважає, що суддя повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді, коли прямою вказівкою закону вимога вважається неправовою. Розповсюдження цієї рекомендації на інші випадки означало б, на його думку, обхід принципу колегіальності судового розгляду справи і порушення ст. 129 ЦПК Радянський цивільний процес, під редакцією проф. Клеймана А.Ф. вид-во МДУ, 1964 стор.125.

Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого смислу приймати справу до судочинства. Про це свідчать і матеріали судової практики. Так, наприклад, за змістом ст. 309 ЦК не підлягають судовому розгляду Спори про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з метою вилучення внутрікімнатних надлишків жилої площі5, позови повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення алиментів, позови до правозаступників після закінчення роботи комісії по припиненню діяльності організації, що ліквідується М.А.. Гурвич, «Право на пред'явлення позову в теорії і судовій практиці останніх років». Правознавство. 1961 р., № 2..

Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді зустрічаються помилки. Управління робітничого постачання пред'явило позов до Успенської про відшкодування витрат у зв'язку з навчанням відповідачки на торгово -кулінарних курсах. Після закінчення навчання Успенська до роботи не приступила, в зв'язку з чим і виникла справа у суді.

Суд позов задовольнив. Касаційна інстанція рішення суду скасувала і вказала, що діючий закон не передбачає обов'язку робітників і службовців відшкодовувати витрати, пов'язані з їх навчанням на професійних курсах. Однак замість припинення справи, бо дана вимога неправова, касаційна інстанція винесла нове рішення по справі, відмовивши позивачу у позові Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1965, №10, стор. 2.. Посилання відповідача на неправомірність виникнення процесу може мати місце і тоді,