Крім прав суб'єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов'язки. Так, у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван-ня завданої порушенням цього права шкоди. Кожному га-рантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі України «Про охорону навколишнього природ-ного середовища», бо це право — одне з основних прав лю-дини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечу-вати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлю-ються у судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навко-лишнього природного середовища» передбачає і певні обов'язки громадян. Так, незалежно від того, є громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов'язані берегти природу, раціонально використовувати її запаси, не завда-вати шкоди. Крім того, Закон України «Про охорону на-вколишнього природного середовища» покладає на грома-дян і підприємства, установи й організації, як суб'єктів спе-ціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів вико-ристання природних ресурсів. Ці нормативи визначаються з урахуванням розповсюдження природних ресурсів, їх якості, можливості використання, місцезнаходження, мож-ливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані сплачувати певні кошти за забруднення навколишнього природного се-редовища, що встановлюються за викиди у атмосферу за-бруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на поверхню води, у територіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони на-вколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експер-тиз. Він може здійснюватись як уповноваженими держав-ними органами, так і громадськими формуваннями. Дер-жавний контроль покладається на Ради народних депу-татів, державні адміністрації та Міністерство охорони на-вколишнього природного середовища і його органи на місцях.

2. Земельний кодекс України про вади земельного фонду

Земельний Кодекс прийнятий Верховною Радою Укра-їни 13 березня 1992 р.; він регулює відносини у сфері вико-ристання і охорони землі.

Усі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно-го та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до певної категорії провадиться відповідно до їх цільового призначення.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у колективну чи приватну власність. -

Суб'єктами права державної власності на землю висту-пають:

1) Верховна Рада України — на землі загальнодержав-ної власності України;

2) Верховна Рада Автономної Республіки Крим—на землі в межах території Республіки, за винятком земель за-гальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради на-родних депутатів — на землі в межах їх територій, за ви-нятком земель загальнодержавної власності.

Землі, що перебувають у загальнодержавній власності можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватись у користування, у тому числі в оренду. Не мо-жуть передаватися у колективну і приватну власність: землі загального користування населених пунктів, землі гірничо-добувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'яз-ку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекре-аційного та історико-культурного призначення; землі лісо-вого фонду; землі водного фонду; землі сільськогосподарсь-ких науково-дослідних і навчальних закладів.

Однією з форм власності на землю є колективна власність. Суб'єктами права колективної власності на зем-лю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогос-подарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу. Землі у колективну власність передаються безкоштовно. Кожний член колективної власності на землю у разі виходу З колективу має право одержати свою частку землі в натурі, яка визначається в порядку, передбачено-му Земельним кодексом.

Право приватної власності громадян України на зем-лю означає, що тільки вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення сільсько-господарського господарства; ведення осо-бистого підсобного господарства; будівнщтва і обслуго-вування житлового будинку і господарських будівель: садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання част-ки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу; да-рування та обміну. Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими Радами народних депу-татів за плату або безкоштовно. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

У тимчасове користування на умовах оренди земля на-дається: громадянам України; підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням і оеяігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднан-ням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду у корот-кострокове користування — до трьох років і довгострокове — до 50 років. Умови викори-стання землі, строки її використання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Після закінчення строку оренди землі орендар має пере-важне право на відновлення договору. Крім того, орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення ма-ють переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у приватну власність.

3. Складові частини природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки