зовсім іншу суспільно громадську оцінку (а значить, заслуговує меншого покарання), ніж. перевищення швидкості руху водієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи хуліганства при настанні внаслідок цього одних і тих же наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень. Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.
У тих випадках, коли мотив злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кри-мінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом при призначенні покарання. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що "оскільки корисливий мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складів злочинів, передбачених стат-тями 185—189 КК, посилання у вироку на цю обставину як на обтяжуючу відповідальність не допускається. Не можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації дій винної особи". Див.: Постанову Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992, №12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.
Кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним.
При конструкції окремих складів злочинів мотив передбачається як обов'язкова ознака складу злочину. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб'єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем. В окремих складах саме сус-пільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним. Наприклад, усі види викра-дення чужого майна передбачають наявність корисли-вого мотиву.
Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (п. п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).
Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, а в інших злочинах мотив не називається, але його легко зв’язати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мотиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.
Якщо мотив злочину не вказаний у конкретній нормі закону або не випливає безпосередньо з її змісту, тоді він не має значення для кваліфікації злочину, але може враховуватися судом при призначенні покарання.
б) види мотивів злочину
Як вважає професор Матишевський П.С. мотив може бути благородним — вираже-ним у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо. Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.
Також певні мотиви, які викликають, в окремих осіб рішучість вчинити злочин виділяє і Кондратьєв Я.Ю.: корис-ливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.
А на думку Коржанського М.Й. найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:
1) корисливість;
2) помста, жадоба помсти;
3) хуліганство;
4) кар'єризм чиновників;
5) жадоба влади.
Також він зазначає, що Кримінальним законом мотиви поділяються на:
1) ганебні — корисливість, помста, хуліганство;
2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби.
Необхідно зазначити, Коржанський М.Й. на відміну від Бажанова М.Й. та Кондратьєва Я.Ю. не вважає мотивами злочину підступність, хитрість, ревнощі тощо. Підступність та хитрість не мотиви, а спосіб дії, вони не відповідають на питання: чому особа вчинює саме такий вчинок, саме ці дії; вони відповідають на питання: як особа діє, а не чому. Ревнощі теж не мотив, а почуття. Не всякий ревнивець вбиває того, кого ревнує. А якщо вбиває, то з мотиву помсти за незадоволення почуття. Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Коржанського М.Й.
А Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А. також мають свою думку щодо цього питання: мотиви розрізняються на такі, які розуміються, і такі, що реально діють. Перші характеризу-ються тим, що вони лише пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Інші — виконують роль спонукальних сил, що штовхають людину на вчинення конкретної дії. Чіткої межі між мотивами, що розуміються, і мотивами, які реально ді-ють, не існує і можна припустити, що йдеться про одне й те ж саме психічне явище, про його різні аспекти та стадії фор-мування і розвитку.
Мотиви також діляться на раціональні (застосовані на по-требах) і емоційні. Є й інші градації мотивів. Див.: Суб’єктивна сторона складу злочину Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А.
Мотиви "можуть бути: органічні, матеріальні, соціальні, духовні (психічні). Див.: Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Осика І., Сафронов С. Право України №3, 1997р.
в) структура формування мотиву
Все, що спонукає людину до вольових дій і певної діяль-ності, проходить через її свідомість має бути усвідомлено і набути певної спрямованості, що пов'язано з постановкою ме-ти і вибором засобів її досягнення.
Структуру формування мотиву можна уявити так:
В запропонованій схемі змістовна сторона мотивації від-сутня, оскільки ні самі усвідомлені спонукання у вигляді прагнень, ні уявно поставлена мета самі по собі її не визна-чають. Вони повинні визначатися в злочинних засобах їх за-доволення, обранні таких засобів і прийнятті відповідного рі-шення діяти суспільно небезпечно, злочинно. Лише в самому діянні саме такої суті підлягає оцінці його мотивація. Див.: Суб’єктивна сторона складу злочину Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А.
Мета злочину
а) поняття мети
Мета злочину — це бажання