"Розбіжність ду-мок, — говориться в одному з адатів, — це вияв божої милості". Відповідно до цього всередині мусульманського світу співіснують різні школи, які по-своєму тлумачать певні положення Корану і суни. Ці школи склалися у другому столітті гіджри Гіджра (араб. — втеча) — мусульманське літочислення, яке бере початок з моменту втечі Магомета з Мекки в Медину, тобто 622 р. н.е. і в основному поділяються на дві групи: сунітське та шиїтське Шиїт (араб.) — єресь. право. Кожна з цих груп, у свою чергу, складається із значної кількості шкіл. Школи сунітського напрямку поширені у Сирії, Афганістані, Са-удівській Аравії, Пакистані, а шиїтського — в Ірані, Іраку.
Основні суперечності між сунітами і шиїтами полягають у вирішенні питання про наступність верховної світської та релігійної влади, у визнанні канонічними деяких релігій-них джерел. Відповідно до того, прибічники сунітських чи шиїтських шкіл знаходяться при владі у конкретній дер-жаві, в якій і застосовується відповідний тип іджми.
Слід зазначити, що в наш час практичне значення іджми як джерела мусульманського права важко перебіль-шити, тому Коран та су на залишаються основними джерелами мусульманського права. Виходячи з їх принципових положень, знавці ісламу встановлюють норми шаріату і у такий спосіб дають остаточне тлумачення Корану і суни. Отже, Коран і суна становлять історичну та концептуаль-но-ідеологічну основу мусульманського права, а іджма — формулює конкретні норми права, що застосовують у тих , чи інших життєвих ситуаціях. Саме тому більшість конк-ретних норм права застосовуються тільки тоді, коли вони підтверджені іджмою.
Набуття впливу численними школами мусульманського права зумовило різке зростання значення як джерела му-сульманського права праць засновників і найавторитетні-ших теоретиків цих шкіл. їхні праці стали основою науки про мусульманське право — правову доктрину (фікх). Незважаючи на їх теоретичний характер, дослідження самі по собі стали безпосередньо чинним правом, адже їх зміс-том було обгрунтування рішень, які приймалися суддями. Нині фікх утворюють майже 6 тис. праць, які були напи-сані в середні віки. Склад фікху ніким не затверджувався. Він формувався протягом віків, виходячи з авторитету ав-торів окремих праць і відповідно до потреб практики. Після того, як судді при розгляді конкретних справ почали обґрунтовувати свої рішення доктриною тієї чи іншої шко-ли, стало можливим говорити про те, що "мусульманське право в своєму сьогоднішньому вигляді є в основному доктринальним" Кнапп В. Крупнме системи права в современном мире // Срав-нительное поведение. Сб. статей. — М., 1978. — С. 233.
.
Серед джерел мусульманського права певне місце зай-має кіяс — висновок за аналогією. У деяких випадках у Корані та суні не сфорульовано правило поведінки, на основі якого можна було б вирішити конкретну справу. Тоді таке правило формулюється, виходячи з аналізу і тлумачення випадків із життя пророка, його висловлювань або мовчання, які мали відношення до ситуацій більшою чи меншою мірою аналогічних тій, яку треба розв'язати. Такий підхід уможливлює не тільки усунення прогалини у нормативних приписах Корану і суни, а й усунення про-тиріч, що в них містяться і яких ісламські правознавці налічують декілька десятків.
У невизначеності змісту і форми мусульманського права ісламські правознавці вбачають одну з його головних цін-ностей. Вони стверджують, що грунтуючись на загальних принципах шаріату і використовуючи ті чи інші джерела та їхні комбінації, завжди можна підібрати норму, яка стосується даного випадку. В цьому виявляється універ-сальність і гнучкість шаріату.
З погляду людини, яка звикла до правового поля романо-германської системи права, іджма та фікх, швидше, є засобом його тлумачення, а не джерелом права. Але психо-логія мусульманського юриста має свої суттєві особливості. Він відмовляється від абстракцій, кодифікації і уникатиме узагальнень і навіть визначень. За допомогою, наприклад, висновку за аналогією (кіяс), він майже завжди може знайти рішення для даного конкретного випадку. Його не хвилює, що за допомогою таких методів мусульманське право практично неможливо пристосувати до потреб сучас-ного суспільства. Адже з позицій ісламу право не повинно бути відображенням дійсності. Воно, швидше, світило, яке повинно вести віруючих до релігійного ідеалу Див.: Давид Р. Основные правовые систему современности. — М., 1988. — С. 388—389.
.
3. Основні особливості структури мусульманського права
Як уже зазначалося, мусульманське право має характер божественних настанов, а тому немає і не може бути влади, здатної його змінити. Той, хто не підкоряється приписам мусульманського права, — грішник, який буде тяжко покараний на тому світі. Той, хто заперечує рішення, прийняті на його основі, — єретик, якого, без-умовно, слід вигнати з ісламської общини.
Мусульманська юриспруденція визначає норму права як загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене вер-ховним законодавцем — Аллахом. При цьому норма може бути сформульована прямо — через одкровення або опосе-редковано — через висновки, зроблені найвидатнішими знав-цями шаріату на основі тлумачення волі Аллаха. За своїм змістом норми мусульманського права поділяються на дві основні групи. До першої належать приписи, що містять оцінки вчинків правовірних. Вчинки поділяються на п'ять категорій: 1) вчинки, які є обов'язковими; 2) ті, що реко-мендуються; 3) ті, що дозволяються; 4) ті, що не дозволяються; 5) ті, що забороняються. Наприклад, Коран заборо-" няє лихварство, але дозволяє торгівлю.
До другої групи належать норми, в яких сформульовані конкретні правила поведінки щодо певних ситуацій, а та-кож установлені умови здійснення та наслідки певних діянь. Прикладом можуть служити приписи, згідно з якими за навмисне вбивство належить карати стратою; договір,-укладений душевнохворим, визнається недійсним. '
Абсолютна більшість норм мусульманського права мають імперативний характер, і дуже