Виключність означає неможливість після набуття рішенням законної сили для осіб, приймаючих участь у справі, а також їх правонаступників заявляти до суду тіж самі позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановленим судом факти та правовідносини.

Поданню до розгляду однакової заяви також не припускається у випадках, коли при початковому розгляді справи суд закрив провадження у справі з тієї ж підстави. Що позивач відмовився від позову та відмову прийнято судом, або за результатами укладеної сторонами мирової угоди, коли вона затверджена судом. Повторне звертання з аналогічним позовом неможливо й в інших випадках, передбачених ст. 227 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, законною силою судового рішення є його незмінність та виключність, що включає в себе неможливість його оскарження та винесення нового рішення поміж однаковими сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, та одночасно є моментом, з якого здійснюється дія рішення.

І в цьому є прямий безпосередній зв’язок між застосуванням процесуальних строків та набуттям законної сили судовим рішенням.

Бо не слід забувати, що цивільне судочинство (цивільний процес) - це перш за все формальна процедура, врегульована відповідними правовими приписами. А саме дотримання цієї процедури, у тому числі при застосуванні процесуальних строків, є головною запорукою набуття чинності відповідним рішенням суда, його законності та обгрунтованості (адже, як відомо, саме застосування процесуального строку, наприклад, передбаченого ст. 292 ЦПК України, дає підстави вважати рішення набувшим чинності або ж відкладати це шляхом оскаржування).

VI. Висновок.

Як вже згадувалося вище, згідно з діючим законодавством України про судоустрій правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях у тому числі цивільних справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, держави.

Загальновизнане визначення правосуддя зводиться до того (про що теж вже згадувалося), що це - одна з форм державного управління , засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав та свобод людини шляхом розв'язання спеціальним органом державної влади різноманітних категорій справ за правилами, встановленими відповідними процесуально-правовими галузями права.11 Городовенко В. "Про становлення незалежної судової влади"// Право України.2002р.№9.Стр.121

Виходячи з єдності судової влади та правосуддя можливо стверджувати, що правосуддя - форма реалізації судової влади. Судова влада як влада, перш за все, державна окрім як у правосудді не повинна мати більше свій прояв.

Виключність, як характерна риса судової влади є своєрідним шляхом до розуміння правосуддя у правовій державі.

Як вказують фахівці, правова держава фактично з’являється тоді, коли право центром життя суспільства, коли відносини громадян та держави є відносинами права, а не сили та підкорення, та недоторканість правового статусу громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв’язок між державою та особистістю.22 "Общая теория права и государства", ред. Лазарев В.В. - М.: Юрист. 1996г.Стр.384

Суд повинен забезпечувати захист соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод громадян. Судовий захист - найвища гарантія забезпечення прав та свобод фізичних та юридичних осіб, оскільки суд займає визначене місце та положення у системі органів державної влади.

Таким чином, сутність правосуддя перш за все є в тому, що у ньому має прояв виключність судової влади у державі. Звідси зрозуміло, чому демократичні зміни у політичній, економічній, соціальній сферах суспільства

невід’ємно пов’язані з судово-правовою реформою та послідовним здійсненням виключності судової влади.11 Бойко В. "Проблеми правосуддя в Україні та шляхи їх вирішення"// Право України.2002р.ДїЗ.Стр.З-5

Але, крім виключності судової влади, у правосудді повинна втілюватися повнота судової влади. Повнота судової влади – невід’ємна якість правосуддя. Вона має вираз у тому, що в правовій державі правосуддя повинно бути загальнодоступним, інакше кажучи усі громадяни повинні мати рівні можливості у використанні судового захисту своїх прав та охороняємих законом інтересів. Крім того, повнота судової влади розуміє під собою, що усі громадяни без виключення визнаються рівними перед судом. І це не тільки теоретичне положення, це - аксіома, яка підтверджена соціально-історичною практикою та знайшла своє закріплення в міжнародно-правових актах із захисту прав та свобод людини.

Якщо виключність судової влади - це так звана генетична ознака правосуддя, яка характеризує розмежування судової влади та законодавчої і виконавчої, то повноту судової влади слід розуміти як функціональну ознаку правосуддя, визначаючу сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади.1

Це повною мірою стосується і здійснення правосуддя у межах цивільного процесу.

В той же час не слід забувати (і це вже згадувалося вище), що здійснення правосуддя у межах цивільного процесу - це, перш за все, формалізована відповідними правовими приписами юридична процедура. Практична реалізація вказаних вище ознак судової влади у правосудді (виключності та повноти) не можлива без належним чином відпрацьованої системи правозастосовчої практики в усіх аспектах цієї юридичної процедури, яка базується на глибокому та систематичному науковому аналізі.

Одним з таких найбільш вагомих аспектів безумовно є застосування процесуальних строків у процесі здійснення цивільного судочинства. Адже застосування процесуальних строків - це дієвий спосіб дисциплінування поведінки не тільки самих сторін цивільного процесу (або ж інших учасників процесу), але й самого суду, це один з небагатої кількість саме процесуальних (за

організаційним змістом) засобів забезпечення своєчасності та правильності розгляду та розв'язання цивільних