української національної ідеї. Тобто йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану на інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння в інакомисленні співбесідників.
Принцип політичного імунітету найбільш притаманним саме політичній культурі юриста. Його власні погляди на уявлення грунтується на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дозволяє виробляти своє політичне бачення вирішення правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.
Політична культура юриста немислема без такого принципу, як логічність. Цей принцип пов`язаний перш за
6
все з інтелектуальністю особи, розуміння плюралізму політичних поглядів. Адже зміна цих поглядів без зміни ідеології держави це цілком нормальне явище.
Окремі особи вдаються до обману, перекручень історичних відомостей, вигаданих даних тощо. Це зобов`язує юриста до поєднання політичної культури юриста за принципом справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов`язку, політичною довірою й вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується правильною оцінкою політичних явищ, миролюбністю, доброзичливістю, визначенння певних політичних взірців, що запобігатиме деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов`язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. Тим більш що одне і друге явище має пряме відношення до правопорядку.
Функції політичної культури.
Важливим завданням у дослідженнях політичної культури юриста є визначення її функцій. У якості функцій передусім постають: політична оцінка результатів юридичної діяльності; формування громадянської культури юриста; вироблення політичної орієнтації у виконання службового обов`язку; запобігання деформації політичної свідомості юриста; розвиток української політико-правової думки; впорядкування політико-юридичних культурних процесі; формування української політичної еліти.
Зміст функції політичної оцінки результатів правоохоронної діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення.
Крім того політична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків, а й їх конкретну поведінку у тій чи іншій ситуації.
7
Слід пам`ятати, що юрист, не зважаючи на його високий соціальний статус, є передусім громадянином України. Тому його політична культура спрямована на формування перш за все, громадянської культури,що є однією із функцій. Це означає, що юрист має керуватися законами української держави, бути зразковим громадянином, підпорядковувати власне громадянське життя конституційним нормам.
Розглядаючи таку функцію як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, слід наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже в багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тої чи іншої соціальної групи, знання програмних вимог політичної партії і України, їхніх ідей перед виборної компанії.
Важливою є функція запобіганння деформації політичної свідомості юриста. На жаль у правоохоронній діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов`язані із відчуттям комплексу “меньшовартості”, побоювання зміни політичного курсу держави, фактами не терпимості до інакомислення. Таким чином, нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою внаслідок узурпації частини влади бюрократією, ідеологією консервативного, соціально-політичного блоку, мафією, що породили ленінський політичний розгул, сталінське чистилище та брежнівську вседозволеність. Негативні приклади подають і керівники вищих державних органів, які здебільшого вирішують власні проблеми.
Отже, політична культура юриста має довгий і тернистий шлях розвитку, формування психологічного виміру національної політики.
Політична культура, пронизуючи свідомість юриста, виконує й функцію впорядкування поліко-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою збагачення норм поведінки громадян політико-юридичним змістом.
8
Чи не найважливіша функція політичної культуру є формування політичної еліти суспільства. Ця функція здійснюється шляхом освіти, через яку передається смислова духовність національної еліти, транслюється культура. Еліта, як активна група авторитетних інтелектуальних осіб, є носієм національної ідеї здійснює державне управління, але перебуває разом із народом.
Одну із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політично-правова українська еліта постійно намагалась випереджати дії держави, формувати такі правові норми, які б узаконили самостійність та незалежність свого народу. Прикладом тут є еліта юристів минулих століть. У даний час політична еліта України має регіональний характер, тому вона ще не достатньо професійна, не завжди послідовна та стабільна. Це дає підстави говорити про наявність певної інтелектуально-духовної кризи сучасної української еліти.
Призначення політичної культури юриста виявляється ще й у тому, що формування нової національно-політичної еліти реалізується на засадах багатовимірного підходу. Це дає можливість налагодити політично взаємодію між регіональними елітами, різними верствами громадян, знаходити компромісні рішення. Незважаючи на те, що регіональна еліта України має дещо різну політичну, культурну та економічну орієнтації, потрібно орієнтуватись на об’єднання, оскільки нова Конституція поставила спільну мету: систематично відстоювати дердавницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів.
Отже, політична культура юриста це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, культуру функціонування юридичної установи. Тут об’єднується політична наука з конкретними політико-правовими діями, де велике значення мають моральна, правова, духовна і інші види культур.
9
Література:
Скакун “Юридична деонтологія”;
Сливка “Юридична деонтологія”.
10