Рекомендації з використання судової фотографії знаходять відображення в Кримінально-процесуальному законі, у криміналістичній тактиці і методиці розслідування окремих видів злочинів.

На підставі вище викладеного можна зробити висновок про предмет судової фотографії: судова фотографія являє собою науково обґрунтовану систему видів, методів і прийомів зйомки, що застосовуються при проведенні слідчих дій, оперативних заходів і криміналістичних експертиз з метою розслідування злочинів і представлення в суд наочного доказового матеріалу.

Система судової фотографії.

Розглянувши історію судової фотографії і визначивши її предмет, можна обґрунтовано вважати що вона складається з двох частин:

Судово-оперативної фотографії (фіксуючої) і судово-експертної фотографії (дослідницької).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об'єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого. Слідчий, як правило, використовує загальновідомі, гласні методи й способи криміналістичної техніки згідно з нормами кримінально-процесуального закону. Орган дізнання застосовує як криміналістичну, так і спеціальну техніку.

Судово-дослідницька фотографія як розділ криміналістичної техніки досліджує методи та засоби природничих і технічних наук і на цій основі розробляє нові засоби й методики або пристосовує вже розроблені для дослідження матеріальних джерел доказової інформації.

Судово-дослідницька фотографія як практична галузь – це сукупність засобів криміналістичної техніки та спеціальних засобів і методів зйомки речових доказів з метою одержання доказової інформації, яку важко одержати шляхом звичайної фотозйомки. П. Д. Біленчук, В. К. Лисиченко, Н. І. Клименко „Криміналістика” К.: Атіка, 2001

Судово-дослідницька фотографія – це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабовидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об'єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо. В.Ю. Шепітько „Криміналістика” К.: ІнЮре, 2004р.

У літературі зустрічається також розподіл судової фотографії на:

Оперативно-розшукова фотографія, хоча і має свої особливості, але по своєму змісту близька до судово-оперативної. Тому перша система класифікації судової фотографії більш поширена.

Для наступної класифікації судово-оперативної фотографії можна обрати наступні критерії:

Прийоми зйомки можна визначити як сукупність правил і рекомендацій, спрямованих на вирішення оперативно- тактичних завдань, про обсяг інформації, що відображається на фотознімку.

Методи судової фотографії – це теж сукупність правил і рекомендацій, але за вибором фототехнічних засобів і способів їхнього застосування відповідно меті зйомки з урахуванням фізичних властивостей об'єктів. (панорамна зйомка, масштабна, сигналетична та ін.).

Види зйомки можна визначити як сукупність методів і прийомів зйомки, стосовно до особливостей криміналістичних об'єктів (зйомка місця події, живих осіб і ін.).

Таким чином, види судово-оперативної фотографії підрозділяються за об'єктами, що попадають під дію слідства, і фіксуються під час проведення слідчих дій.

Методи судово-оперативної фотографії – це практична діяльність при проведенні зйомки слідчих дій, об'єктів і слідів.

Методи судової фотографії – це сукупність способів (правил і рекомендацій) щодо обрання фототехнічних засобів і прийомів їх застосування. Сукупність методів і способів (прийомів) зйомки щодо особливостей криміналістичних об'єктів становлять види зйомки.

Прийоми зйомки – це фіксування на фотознімку визначеного обсягу інформації, для вирішення слідчо-тактичних завдань.

Фотозйомка повинна передувати будь-якому іншому способу фіксації інформації і виконуватися відповідно до криміналістичних рекомендацій. За своєю правовою природою фотознімки належать до документів і можуть бути використані у кримінальному процесі як джерело доказів.

Впізнавальна зйомка при розслідуванні проводиться для фіксації зовнішності живих осіб з метою кримінальної реєстрації, розшуку й упізнання, а також для фіксації при слідчому огляді зовнішності невпізнаних трупів з метою встановлення їхньої особистості. Правила цієї фотозйомки забезпечують найбільше точне і повне фіксування тих ознак зовнішності, які дають можливість впізнати людину або ідентифікувати особистість при експертизі шляхом порівняння фотознімків.

По правилах впізнавальної (сигналетичної) зйомки фотографуються:

заарештовані та засуджені за вчинення злочинів, для перевірки їх особи на попередньому слідстві, в період судового розгляду та в місцях відбування покарання, а також для розшуку у випадку втечі;

затримані по підозрі у вчиненні деяких видів злочинів (наприклад, шахрайства) – для обліку цих осіб з метою подальшого пред'явлення фотознімків для впізнання потерпілим;

затримані за бродяжництво і жебракування – для обліку їх з метою встановлення рецидиву;

невпізнані трупи – з метою встановлення особи загиблих.

В якості спеціального методу фіксації зовнішності людини сигналетична зйомка була розроблена у 80-х роках минулого сторіччя відомим французьким криміналістом А. Бертильоном і складала поруч з антропометрією (описом розмірних характеристик тіла) та словесним портретом систему реєстрації злочинців-рецидивістів, відому у